Діла ростуть у невмолимі черги.
Громадиться цеглинами життя.
Як рух, як пруг, як вічний вир енергій.
Триває й визначається буття.
Співа блакить крізь готику риштовань.
Дзвенить цемент крізь дужу плоть будов.
І все ж таки: в началі було — Слово!
І все ж таки: начальний дух — Любов!
І в серці, і в колекторах моторів
Пульсує і іскрить одне і те ж —
Від хаосу до космосу просторів.
Від атома до голубих безмеж.
Коментар
У поезії Є. Маланюка «Істотне» утверджуються одвічні людські цінності — Слово й Любов. Можливо, людина за повсякденними справами не завжди помічає найголовніше, істотне у своєму житті, ганяється за другорядним, несуттєвим. Хоча розум людини здатен осягти глибини від атома до безмежного космосу, головними в її серці будуть любов і добро.
