Ой, не знаю, що то за причина, —
Переходжу обережно вулицю,
І весь час до мене радість тулиться.
Як безжурний вітрогон-хлопчина.
До міського руху ми не звикли,
А хлопчина рветься, як метелиця.
Ніби поле перед нами стелиться.
Ніби зникли авта й мотоцикли.
І сама я на ногах не встою.
Пролітаю між людьми похмурими,
Козачка вдаряю попід мурами —
Бо хлопчина не дає спокою!
Коментар
Лірична героїня поезії сповнена життєвого оптимізму, радості життя. У ній ніби живе «вітрогон-хлопчина», що не встоїть на місці, не дає зупинитися. Він не зважає на жвавий міський рух, йому потрібні простір, широке поле для діяльності. Тому не йде, а пролітає, і «похмурі люди» тільки підкреслюють радість, щастя героїні, її прагнення до дії.
