Ой на горі та женці жнуть,

А попід горою,

Попід зеленою,

Козаки йдуть.

Гей, долиною,

Гей, широкою,

Козаки йдуть.

А попереду Дорошенко

Веде своє військо.

Веде запорізьке

Хорошенько!

Посередині пан хорунжий1.

Під ним кониченько,

Під ним вороненький

Сильне-дужий!

А позаду Сагайдачний,

Що проміняв жінку

На тютюн та люльку.

Необачний!

«Гей, вернися, Сагайдачний,

Візьми свою жінку.

Оддай мою люльку,

Необачний!»

«Мені з жінкою не возиться;

А тютюн та люлька

Козаку в дорозі

Знадобиться!»

Гей, хто в лісі, озовися!

Та викрешем огню.

Та потягнем люльки,

Не журися!

Гей, долиною.

Гей, широкою,

Не журися!

1 Хорунжий — представник генеральної старшини Запорозького війська, охоронець великого полкового і малого прапора.

Коментар

І донині дуже популярною є народна козацька пісня «Ой на горі та женці жнуть», у якій оспівується слава й гордість України — Запорозьке військо на чолі зі своїми отаманами. Козаки не дбали про власне збагачення, для них єдина цінність — добрий кінь, гарна зброя та тютюн і люлька. Традиційно на Січ не допускалися жінки, тому Сагайдачний ніби так недбало говорить про жінку. Насправді ж саме задля жінок і дітей, задля спокою рідної землі козаки майже все свідоме життя перебували в тяжких походах, у боях, віддавали за це життя. Пісня бадьора, сповнена оптимізму й тонкого гумору, самоіронії.