Арфами, арфами —
золотими, голосними обізвалися гаї
Самодзвонними:
Йде весна
Запашна,
Квітами-перлами
Закосичена.
Думами, умами —
наче море кораблями, переповнилась блакить
Ніжнотонними:
Буде бій!
Вогневий!
Сміх буде, плач буде
Перламутровий...
Стану я, гляну я —
скрізь поточки, як дзвіночки, жайворон
як золотий
З переливами:
Йде весна
Запашна,
Квітами-перлами
Закосичена.
Любая, милая —
чи засмучена ти ходиш, чи налита щастям вкрай
Там за нивами:
Ой одкрий
Колос вій!
Сміх буде, плач буде
Перламутровий...
Коментар
І П. Тичина був мистецьки обдарованою людиною (співав, малював), тому у його віршах багато музики, кольорів. Звуки весни він порівнює зі звуками арфи. Весна уявляється йому то ніжною дівчиною закосиченою, то боєм нового, що відроджується, й старого відживаючого, то сміхом і плачем «перламутровим». Оригінальність мислення поета, його уяви підкреслюється авторськими неологізмами («самодзвонними», «ніжнотонними»), особливими світлими тонами й оптимістичними ритмами.
