Сріблиться дощ в тоненькому тумані,
Як ниточка в прозорім полотні.
А сонце по його блискучій грані
Тече і душу сповнює мені.
Зустрінь мене. Я повен пожадання
Блакитної, мов сон, далечини.
Моїх очей неголосне страждання
Ти поглядом ласкавим зупини.
Моя печаль тебе не поневолить,
А тільки радісний розбудить щем.
Немов цього туману срібна волоть
Замаєна і сонцем, і дощем.
Коментар
Душа ліричного героя радіє: іде дощ, а він бачить сонце, і його світло вливається в нього разом із сподіваннями близької зустрічі з коханою.
Страждання, сум від розлуки одразу зникнуть під «поглядом ласкавим».
Незвичайний пейзаж, оригінальні свіжі метафори підсилюють романтичний характер поезії.