«Historia est magistra vitae». – «Історія вчитель життя» (лат.)
Історія як поняття має багато проявів: історія життя людини, історія написання твору, історія почуттів, історія країни, історія епохи тощо. Можна подати різні визначення історії і кожне буде мати спільну думку – те, що вже відбулося, віджило. Отже, історія – це минуле, яке приходить з майбутнього і тісно пов’язане з теперішнім. Деякою мірою історія пов’язана з пам’яттю, якщо немає пам’яті, то й історія не буде існувати, якщо її ніхто не буде пам’ятати.
Зв'язок з поняттям історії є й у творі Жана Поля Сартра «Нудота». На сторінках цього твору змальовано невеликий відрізок життя головного героя Антуана Рокантена, яке схоже на безперервний потік подій, де герой намагається пояснити самому собі причину власної внутрішньої невлаштованості, що супроводжується нападами нудоти. Герой тісно пов'язаний з поняттям історії, оскільки він пише історичний твір про маркіза де Рольбона, який жив у ХVІІІ столітті. Історія у творі постійно переплітається з життєвими подіями героя, з його відчуттями та реагуванням на світ, його діяльністю. Історія тут постає як вид діяльності, яким займається Рокантен.
Автор подає нам частину історії життя людини і ця частина історії є самим буттям людини, самим існуванням. Тобто історію автор подає як існування людини у певний період часу. Історія як поняття має велике значення і для самого героя, тому що саме історичні події, які досліджує та вивчає головний герой Антуан, спонукають його переїхати до міста Бувіль, в якому відбулося екзистенцій не переродження героя, що постійно супроводжувалося відчуттям нудоти. У кінці твору він відчуває цю «нудоту» і до тієї праці над історією видатного діяча, якою він займається і, зрозумівши значення екзистенції у світі, Розенталь змінює свої майбутні плани щодо написання роману.
Якщо зауважити те, що існування людини у світі і є історія, то історія повинна бути пов’язана з пам’яттю, людською, світовою, тимчасовою, короткочасною. Але головний герой стверджує, що «існування позбавлене пам’яті», то, виходить, й історія не має пам’яті. Отже, історична сутність людини це не історична сутність існування людини, адже людина є, існує в теперішній момент, її сенс у тому, щоб зрозуміти, що: «існувати – це означає бути тут, тільки й того; існування раптом з’являються перед тобою, на них можна наштовхнутися, але в них немає закономірності; існування позбавлене пам’яті; існування всюди нескінченно зайве; існування завжди обмежене тільки існуванням». А історія – це минуле, яке лише певними часовими нитками пов’язане з теперішнім, що за мить перетворюється на минуле.
Жан Поль Сартр подає розуміння історії у творі як поняття, яке супроводжує людину протягом усього її життя, навіть якщо вона не пише історичних творів, не займається дослідженням історії або розкопками, не читає історичних книжок. Навіть Анні, з якою Рокантен розлучився, не живе теперішнім моментом, адже дівчина говорить, що вона «живий мрець», і лише згадує ті події, що відбулися в її житті, та будує з них певний послідовний ряд. Та Анні, з якою зустрічався Антуан, тепер в минулому, колишню Анні забрала історія, а саме історія її життя, її існування як особистості у постійно мінливому світі, що змінюється сам і змінює все навколо, лише історії він не може змінити, хіба що виправити або додати. Тут автор, мабуть, не даремно робить настільною книгою, яку полюбляє гортати Анні, саме «Історію Франції» Жюля Мішлє, яка ще раз свідчить про те, що дівчина живе минули, постійно повертаючись до нього, занурюючись у сторінки книжки.
Своєрідним осередком історичного духу у творі постає бібліотека, куди ходить Рокантен, що продовжити свою роботу над образом маркіза. Бібліотека зображена як місце накопичення величезної кількості документів, які потрібні Антуану, як те місце, де він може глибше зануритися в історію, або історія може поглинути його, але цього не відбувається, тому що Рокантена автор не наділяє почуттям одержимості сутністю історії, він його наділяє одержимістю пошуку власної сутності. Цей пошук він проводить за допомогою свого щоденника, вказуючи час і місце подій, що відбувалися. Час і місце – це первинні показники історичного, які свідчать про те, чи належить цей чи той відрізок життя якої-небудь людини, чи навіть планети, до минулого або майбутнього, або існування у момент, що можна назвати словами «зараз», «тепер». Отож, щоденник можна розглядати не тільки як спосіб записати свої думки, але й як предмет, що можна розглядати в історичному плані, навіть не тільки тоді, коли мине десять чи двадцять років, або ціле століття, а й тоді, коли людина встає вранці і перечитує свої записи, зроблені минулої ночі.
Історія присутня скрізь і в усьому, вона шовковою ниткою прошиває увесь твір Сартра, але не завжди історичність моменту лежить на поверхні слів. Потрібно шукати і, можливо, не все ще знайдено, оскільки тільки автор, як справжній дослідник та історик, може вказати саме на те місце, яке ми шукатимемо у творі скільки вистачить сили; можна знайти його, але не зрозуміти і не проінтерпретувати.
Отже, людина як категорія існування тісно пов’язана з історією як літературним поняттям, як науковим поняттям, як поняттям, що свідчить про існування людського суспільства та людини в ньому. Сутність історії у творі полягає в невід’ємному від людського життя та існування визначення, що Сартр тісно пов’язує зі свідомістю людини, з її думками та смислом життя, адже історію творить сама людина, як учень, що майстерно вчиться записувати у своїй пам’яті історичні коди, у свого вчителя – історії.
