ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ ЯВИЩА СИНКРЕТИЗМУ У ТЕКСТІ П’ЄСИ М.СТАРИЦЬКОГО «НЕ СУДИЛОСЬ»
Зміст
1. Вступ
2. Виявлення засобів вираження явища синкретизму у тексті
3. Висновок
4. Список використаної літератури
Вступ
Досліджуючи елементи народної драми у творчості М.Старицького, необхідно зазначити, що їх використання виконує певну функцію у самому тексті, для того, щоб їх правильно визначити, необхідно дослідити, якого вираження набувають ці засоби, з якими елементами поєднуються і що означають. Тому, важливо визначити систему засобів та елементів, які, поєднуючись, утворюють синкретизм слів, фраз, речень, що виражають комічне або пародійне значення. Це значення притаманне засобам зображення народної драми, елементи якої міг використовувати у власних творах М. Старицький.
Але для народної драми характерний синкретизм слова, співу, танцю, а для мовного дискурсу – це поєднання слів, фраз та речень у окремі репліки, діалоги, монологи, що мають певні різновиди та типи. Отже, для дослідження тексту твору необхідно визначити предмет та об’єкт цього дослідження, а також мету та актуальність. Важливого значення набувають гіпотеза і методологія роботи, за допомогою яких легше опрацьовувати матеріал і знайти правильний підхід до вирішення поставленого питання. Для всієї роботи важливо сформулювати також літературознавчу тему, яка звучить так: елементи народної драми у творчості М.Старицького.
Мета: дослідити функціональне призначення засобів вираження явища синкретизму в тексті п’єси М. Старицького
Об’єкт: засоби синкретизму у тексті.
Предмет: апарти (різновид монологу), іронічні та сатиричні вирази, ремарки.
Актуальність: полягає у тому, що проведення дослідження дає змогу виявити особливості текстової форми, поєднання у ній різних елементів, що є важливим для характеристики тексту, як мовної одиниці.
Методи дослідження:
· кількісний, що передбачає кількісний підрахунок синкретичних мовних засобів у тексті;
· текстологічний, що передбачає характеристику зв’язності, цілісності зображуваного;
· дискурсивний, що передбачає характеристику форми висловлювань, їхнього комунікативного значення;
· метод конкретизації, що дає змогу дослідити стан засобів у зв’язку з певними умовами їх існування та розвитку.
Гіпотеза: припускається виявлення наявності засобів синкретизмі та їх реалізації.
Новизна: полягає у тому, що новим є здійснення спроби дослідити ті засоби, за допомогою яких елементи народної драми поєднуються у конкретному тексті твору.
Обґрунтувавши тему, можна переходити до основної частини роботи, яка безпосередньо стосується практичної частини.
Виявлення засобів вираження явища синкретизму у тексті
Характеризуючи текст п’єси, необхідно зважати на те, що він побудований із логічно послідовних і зв’язаних реплік, монологів, діалогів, авторських ремарок та описів. Це полегшує завдання підрахунку та систематизації елементів тексту. Якщо це текст п’єси, як літературного жанру, то його можна вважати дискурсом, оскільки у тексті представлена сукупність мовленнєво-мисленнєвих дій комунікантів, пов’язаних з пізнанням, осмисленням і презентацією світу мовцем і осмисленням мовної картини світу адресанта слухачем [3]. Тобто, це зафіксоване поєднання фраз, що вимовляють герої, у монологи, діалоги, які й піддаватимуться дослідженню. Також дуже важливо дати визначення поняттю синкретизм. Синкретизм – це не розчленованість, злитість, характерні для початкового нерозвиненого стану будь-якого явища [1].
У результаті кількісного аналізу було підраховано, що кількість апартів – різновид монологу або репліки, що вимовляється «в бік» публіки, для неї, і, за задумкою автора, «нечутні» партнерам на сцені [1] – сягає одинадцяти. Ці апарати конкретизують вираження однієї особи, акцентують увагу на значенні окремих слів, але їхній зміст не обов’язково виражає щось комічне або сатиричне. Тому вони не мають великого значення для того, щоб характеризувати твір як народний.
Окремого значення набувають монологи, що промовляють переважно головні герої. Ці монологи складаються з окремих речень, що переважно позначають інтимність, секретність почуттів героя: «…у мене тепер на самому споді душі завівся такий куточок раю, куди я тебе не пущу…», «Іноді таке простувате сплете щось, що знехотя засмієшся і поцілунком затушиш досаду…», «…яка тільки вона дитина душею…»[2, с 52]. За підрахунками найбільший монолог, який промовляє Михайло, містить 23 речення, переважна більшість яких прості за будовою і мають у своємі складі однорідні члени речення. Як правило, більша частина з них інтоновані оклично, або мають відтінок незакінченості. Це свідчить про наявність характеристик народної мови, що є безпосереднім вираженням елементів народних творів, зокрема драми.
У монологах часто можна зустріти такі фрази, як: «що ще, звиняйте, блоха, а й та кашля»[2, с 74], «взяв би я тебе, та задрав би плахіття, та випарив би лозою по місцю, звідкіля ноги ростуть, щоб ані сіла, ані почесала»[2, с 74], що є прикладами іронії. Іронія – це стилістичний засіб, коли слову або зворотові надається протилежне значення з метою глузування [1]. Усі монологи можна поділити на великі та малі. Великі монологи у п’єсі набувають ознак промови, тобто орації, виголошуваної з певного приводу, так, як буває на весіллі, вечорницях, тобто конкретних дійствах народної драми, з чим безпосередньо пов’язане дослідження. Малі монологи, у свою чергу, можна характеризувати як монологи, що також виконують важливу комунікативну функцію, бо відрізняються від великих лише розміром. У загальній кількості монологів нараховано 15 на 100 сторінок усього тексту. Це дуже значна частина засобів, що представляють один із видів реалізації елементів драми у тексті. Також важливо зазначити те, що у монологах наявна значна кількість слів з конотацією пестливості, що є репрезентантами простонародної мови: зіронько, брівки, Катруся, дурненька, дурнесенька та ін.
Варто звернути увагу й на те, що у тексті наявні фразеологізми, прислів’я, «нестандартні» фрази героїв, деякі з них мають іронічне значення: «чого не зважусь я перерубати вузла сокирою»[2, с 47], «або пан, або пропав»[2, с 47], «уже окульбачив свого Пегаса, сів на кохання?»[2, с 23]. Такі фрази мають конотацію спонтанності, необдуманості і вияву думок без пояснень, тобто так, як при звичайному мовленні. Це одна з ознак дискурсу.
Важливого значення у тексті набувають авторські ремарки і пояснення – це єдині місця, де присутнє авторське пояснення щодо раніше вживаних фраз. Вони вказують на те, що події відбуваються у певному місці, певний час і за певних обставин, а також є вказівкою на поведінку героя за цих обставин. Авторські ремарки виконують функцію пояснень, тобто своєрідної мови автора у діалозі, хоч насправді така відсутня.
Потрібно зазначити, що сама мова персонажів своєрідна, або, точніше, народна. Це видно з використання просторічних (допевнитись – впевнитись, одмовляти – відмовляти, безпешно – безпечно) та іноді діалектних слів (уджиґнути – утнути, шпарко – міцно, гаряче у значенні обняти). Ці слова показники народної мови, разом з якою подається й варіант російської, свідчать про те, навмисне намагання створити обставини за допомогою слів, які б передавали значення напруженості та інтенсивності дії з деяким негативним відтінком.
Висновок
Таким чином, необхідно зазначити, що використання автором таких засобів, як: діалоги, монологи, прислів’я, фразеологізми свідчать про можливість єдності текстових елементів, характерних для народної творчості, з авторським стилем написання, хоч діалоги та монологи складені автором. Визначивши, значення та функції засобів вираження поєднання, тобто синкретизму, елементів, можна сказати, що у тексті дуже важко знайти подібні засоби, оскільки вони тісно пов’язані зі змістом, вплітаючись у мову автора вони стають єдиним цілим.
Отже, найбільшого використання у тексті набули монологи, які мають ознаки орації, тобто промови. Ці монологи мають у своєму складі окремі речення, фрази, слова, що іноді характеризуються зниженою семантикою, конотацією пестливості, та іншими ознаками народної мови, за якими вони поєднуються у тексті з авторським стилем.
