Розділ ІІІ. Поєднання елементів народної драми з текстами драм М.СтарицькогоВисновокСписок використаної літературиДодаткиВСТУПВ українській літературі другої половини ХІХ – початку ХХ століття значне місце займає творчість Михайла Петровича Старицького – талановитого поета, драматурга, прозаїка. У всій своїй творчості М.Старицький осмислював національні проблеми, які пов’язані з соціальними, підпорядковані їм і ними обумовлені, осмислював їх не тільки у загальноукраїнському, а й у загальноросійському і загальноєвропейському контекстах, поєднуючи реалізм та романтизм у своїх творах.
Здійснюючи дослідження творчості Михайла Старицького, варто сказати, що його авторству належить достатньо велика кількість різножанрових творів, як прозових, так і поетичних, які зібрані в окремі томи. Важливим етапом дослідження є опрацювання критичних матеріалів, присвячених життю та творчості письменника. Саме вивчення критичних матеріалів дають змогу визначити рівень дослідження не тільки всієї творчості, а й окремих творів, тем та образів, які наявні або відсутні в ній. У переважній більшості своїх як драматичних, так і поетичних творів М.Старицький обстоював демократичні засади, відображаючи сучасну йому дійсність з ідейних, естетичних та демократичних позицій, активно боровся проти соціального і національного гноблення як українського, так й інших народів. Але поряд з цим він звертався й до історії, про що свідчать такі твори, як: “Оборона Буші”, “Богдан Хмельницький”, “Сава Чалий”, займався й перекладацькою діяльністю творів Андерсена, Крилова, Лермонтова, Пушкіна та ін., а також використовував народну творчість для написання таких драматичних творів, як “Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці”, “Маруся Богуславка”. Отже, варто звернути увагу на дослідження творчості М.Старицького, адже в ній можна виявити ще багато моментів, які, можливо, є непомітними, але мають велике значення для характеристики усіх творів М.Старицького, є актуальними для її вивчення та подальшого дослідження. Важливо визначити чи використовував автор народну творчість для написання власних творів, адже це має велике значення як для авторської творчості, так і для народної, оскільки їхній зв'язок дасть можливість охарактеризувати поєднання елементів народної драми у творах, переосмислити драму як жанр народний і як жанр творів М.Старицького, розглянути її з сучасного погляду на фольклор. Жанр драми зазнає змін, тобто розвивається у певному напрямку.
Протягом багатьох століть розвивається й усна народна творчість, зокрема і народна драма. Але з часом цей розвиток почав уповільнюватися, деякі жанри почали занепадати. Та з початком інтенсивного дослідження народної творчості окремі елементи народних жанрів почали запозичувати письменники для написання власних творів, де ці елементи зберігалися, мали своє певне призначення, несли певний прихований зміст, характеризували авторський твір, як багатий на фольклорні елементи, що свідчать про життя, побут, культуру того часу, коли драма виникла і усталилася як жанр народної творчості. Тому велике значення має саме зв'язок авторської творчості з народною, прикладом для чого можуть послужити драматичні твори М.Старицького, особливу увагу яким приділяли І.Франко та М.Зеров. Дослідження елементів народної драми у творчості цього письменника дає можливість розглянути драму з сучасного погляду на фольклор, виявити її особливості та функції як окремого жанру, так і у складі інших творів, що є важливим для науки, у чому і полягає актуальність цього дослідження.
Необхідним етапом дослідження є визначення його об’єкта. Об’єктом дослідження є елементи народної драми у творах М.Старицького “Не судилось (Панське болото)”, “Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці”, “У темряві”. Поряд з об’єктом необхідно виділити і предмет дослідження. Предметом є: особливості використання і функціонування елементів народної драми у названих творах. Визначення об’єкта та предмета обумовлює методологічну основу дослідження, яка включає в себе такі методи:
· кількісний, що передбачає кількісний підрахунок досліджуваних елементів;· текстологічний, що передбачає характеристику зв’язності поєднання зображуваних у тексті елементів народної драми.Мета роботи полягає у дослідженні особливостей використання елементів народної драми у творах М.Старицького “Не судилось (Панське болото)”, “Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці”, “У темряві”. Реалізація мети обумовлена виконанням таких завдань:
1) систематизація критичних матеріалів, присвячених творчості М.Старицького;2) розгляд драматичної творчості М.Старицького та виявлення елементів народної драми у творах “Не судилось (Панське болото)”, “Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці” та “У темряві”;
3) визначення функціональних особливостей елементів народної драми у драматичних творах М.Старицького.Отже, важливим для дослідження є розглядання синкретизму, тобто поєднання драми авторської та елементів драми народної як окремого жанру у розвиткові українського фольклору. Спроба зробити такий аналіз здійснюється вперше, що визначається як новизна дослідження, про це свідчить невелика кількість досліджень інших авторів, присвячених вивченню драми М.Старицького.
Результати та матеріали, отримані в результаті дослідження, що становлять практичну цінність, можна використовувати у подальшому дослідженні творчості М.Старицького, при вивченні народної творчості у школах, на філологічних факультетах вищих навчальних закладів, у подальшому дослідженні розвитку драми як жанру.
РОЗДІЛ І. ПОНЯТТЯ ПРО НАРОДНУ ДРАМУВажливим етапом дослідження є теоретична частина, яка полягає у визначенні поняття народної драми. Народна драма – це сукупність різних за формою і способом виконання уснопоетичних творів, які складалися для театралізованої гри. Характерними ознаками народної драми є: синкретичність, тобто поєднання слова, співу, танцю, а також імпровізація, комізм і пародія. У драматизованому вигляді виконувались казки, хороводні пісні, календарно-обрядова поезія, весільні обряди, вертеп.
Важливим ритуальним елементом вважався сміх, що збуджує людей, тому популярності набувають також інтермедії.Серед видів народної драми вирізняється ляльковий театр-драма, тобто вертеп. Це давня обрядова форма українського народного театру, своєрідне поєднання народної і книжної культур. Одним із ранніх різновидів народної драми є пісня-гра, а одним з найбільш відомих є весілля.
Уперше українська народна драма була розглянута в роботах М.Тихонравова, а першу публікацію вертепу здійснив етнограф М.Маркевич. Вивчали жанрові різновиди народної драми також М.Возняк, М.Грінченко, М.Йосипенко, П.Богатирьов та ін. [12].
У літературній енциклопедії зазначено декілька визначень народної драми: 1) драми, створені “для народу”; 2) драми, що створюються “народом” [8], але мова йде лише про драму у другому значенні. Можна зробити висновок, що у різних джерелах поняття народної драми інтерпретується по-різному, але у такому випадку потрібно зважати на час появи самого джерела.
РОЗДІЛ ІІ. ДРАМАТИЧНА ТВОРЧІСТЬ М.СТАРИЦЬКОГО У ПРАЦЯХ ДОСЛІДНИКІВ, КРИТИКІВ ТА ПИСЬМЕННИКІВ“Творчість Михайла Старицького – значний крок вперед у розвитку української мови, у поширенні тематичного виднокругу української літератури, у зміцненні в нашому письменстві реалізму”, – цими словами, які сказав про М.Старицького М.Рильський, починається стаття Людмили Дем’янівської “Вогонь не згасне не замре…”, яка поряд з біографією подала характеристику поетичної, драматургічної та прозаїчної творчості письменника. У поезії письменника наявні і традиційні мотиви, тобто роль митця й мистецтва в народному житті, відтворення краси природи та інтимних почуттів ліричного героя, і буденні – про боротьбу народу за соціальне і національне визволення в умовах кризової ситуації у суспільстві. “На поезію Старицький дивиться як на трибуну, на поета – як на оборонця покривджених, пригнічених трудових мас”, – говорить автор статті [3, с. 11]. Дещо по-іншому описує літературну діяльність М.Старицького Микола Зеров, який присвятив характеристиці творчих поглядів письменника статтю “Літературна позиція М.Старицького”, в якій порівнює його з іншими поетами та найбільше характеризує перекладацьку діяльність: “Подібно як у справах мови, дуже обережно тримався Старицький і в справі перекладання. Воюючи за право української мови на літературне поширення, він не розривав різко з традиційними методами перекладання-переспіву [11, с. 8]”. Тобто драматичну творчість письменника М.Зеров не бере до уваги у своїй статті, а робить акцент на його перекладах, переспівах, статтях, автобіографічних матеріалах та листах.
До епічних творів письменника належать соціально-психологічні повісті, оповідання і нариси, у яких відтворено тогочасне життя українського селянства, його безправ’я, відсталість, темноту, обезземелювання, поглиблення класової диференціації на селі, непримиренну війну між біднотою і куркульськими верствами, сваволю, шахрайства і здирства старшини, земських діячів – і породжені усім цим сімейні драми. Про це пише у своїй статті Л.Дем’янівська, яка одна з небагатьох, хто звертає детальну увагу на оповідання та повісті М.Старицького. Але сам аналіз більше схожий на переказ змісту повістей, образної характеристики героїв, мотивацію їхніх вчинків, розподіл героїв на позитивних і негативних і, звичайно, гостра критика поганих вчинків. Тобто автор статті подає не аналіз, а характеристику кожного твору у вигляді опису п’єс, поданих у збірнику. Звідси можна виявити, що зв'язок епічної жанрів з народною творчістю, зокрема народною драмою, не присутній, оскільки не є очевидним. У цих творах М.Старицького показано життя простого народу, сільських жителів, його “безпросвітність, темноту і дикість”, як пише Л.Дем’янівська, без супровідних деталей, таких як, пісня або танець, оскільки жанр твору суперечив би такому викладу змісту. Потрібно зазначити, що в інших статтях, присвячених творчості М.Старицького, лише узагальнено згадується про оповідання, а перевага в характеристиці надається історичним повістям, порівнянню образів у творі з історичними постатями або образами цих же героїв, представлених у творах інших письменників. Можна багато говорити про різноманітність жанрів і кількість творів, що належать до творчого доробку письменника, але звернути увагу потрібно на працях, зміст яких містить характеристику драм письменника.
Значну кількість матеріалів можна об’єднати як такі, що мають відношення безпосередньо до драматичної творчості М.Старицького. Це свідчить про те, що письменник найбільше проявив себе в драматургії, про що також свідчить і його театральна діяльність. “У театрі М.Кропивницького – М.Старицького, щоправда, тьохкали соловейки і кумкали жаби, але людська дійсність була яскраво романтизована та театралізована. Побут та історія у цьому театрі завжди виставлялися в барвистих, етнографічних фарбах, у яскраво-комічних або мелодраматичних ситуаціях [6, с. 21]” – такий відгук про театр корифеїв можна знайти у статті Якова Мамонтова “Український театр в ХІХ столітті”, де він дає характеристику розвитку театрального процесу в Україні, зокрема, згадуючи і про діяльність М.Старицького. “…Я думаю, що моя сила найбільша у драмі…”, – писав М.Старицький у листі до І.Франка [3, с. 15]”. Значна кількість статей присвячена обговоренню саме цієї теми, адже, як вважає Н.І.Падалка, в основу п’єс покладені гострі соціальні конфлікти, характерні для української пореформеної дійсності. Майже всі автори-критики стверджують, що “особливо активною і плодотворною була драматургічна діяльність Старицького [9, с. 7]”, але розгляд цієї частини творчості автора дослідниками досить обмежений. Це в деякій мірі має вплив на дослідження теми елементів народної драми у творчості М.Старицького, оскільки треба виявити чи наявні ці елементи взагалі, для чого вони використані або не використані письменником, що він вважає народною драмою, адже з погляду фольклору – це сукупність різних за формою і способом виконання уснопоетичних творів, які складалися для театралізованої гри, ці твори мають свої ознаки та особливості, для виявлення яких необхідно розглянути драми письменника, а драма як жанр – це п’єса соціального чи побутового характеру з гострим конфліктом, який розвивається в постійній напрузі [5, с. 209]. Драми кожного письменника мають свої особливості, що змінюються протягом розвитку самого жанру драми.
“Кожен новий етап розвитку літератури приносить якісні зміни в жанр драми: кінець ХІХ ст. – з’являється соціально-психологічна драма “Не судилось” М.Старицького [5, с. 831]”. Так, особливу увагу з драматургічного доробку письменника привертає до себе п’єса “Не судилось”, де він найглибше і найвиразніше розкрив антагоністичні суперечності і боротьбу між поміщиками і селянами в пореформеному селі. Про цей драматичний твір написано найбільше, але акцент робиться саме на соціальному змісті, на тому, що драма стала виразним соціальним твором, у якому відтворені реальні типові факти і явища з відносин між поміщиками і селянами, з чого можна зробити висновок про те, що у цій драмі немає натяків на зв'язок з народною творчістю, що і треба було визначити. На відміну від п’єси “Не судилось”, драма “Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці” має інші характеристики. “Крім того, що основа її сюжету взята з народної пісні, вся драма в цілому насичена кращими обрядовими, ліричними і жартівливими побутовими піснями, які органічно злились з її основним сюжетом. Ця драма була зразком вдалого використання усної народної творчості, зокрема пісні, що становить одну із характерних особливостей української класичної драматургії [2, с. 11]”. Це все майстерно поетично поєднано. Але “окрім поетичного чинника, знаходимо у п’єсі й глибокий внутрішньо-психологічний конфлікт [10]”. Зважаючи на такі вказівки авторів різних статей І.Скрипника та Ю.Дзівалтовської, потрібно зазначити, що в цій драмі використання елементів народної творчості має велике значення, оскільки під час постановки драми на сцені глядачі матимуть змогу краще зрозуміти її ідейний зміст, позицію автора щодо значення народної творчості у житті людей.
“До творів, побудованих на фольклорному матеріалі, належить і драма М.Старицького “Маруся Богуславка” [1, с. 38]”, яка написана на сюжет історичної думи, що часто разом з народною піснею ставали одними з найважливіших ідейно-тематичних джерел української драматургії, в яких оспівані і героїзм, і страждання українського народу в час боротьби із загарбниками та поневолювачами. ““Маруся Богуславка” – соціально-побутова драма, в якій автор прославив патріотичні почуття й героїзм українського народу і засудив зрадників своєї батьківщини і народу” – такого поетизованого визначення драмі надає І.Скрипник, автор статті “М.П.Старицький. Критико-біографічний нарис [2, с. 13]”. “Жодна інтерпретація думи не відбиває величі того народного героїзму, яким сповнена дума і завдяки якому образ Марусі став своєрідним символом національної героїні. Проте тонкий знавець сцени, М. Старицький досяг блискучого успіху в створенні широкого сценічного видовища, сповненого неповторної краси народної пісні й танцю [11]”. Отже, й у критиці до драми “Маруся Богуславка” говориться про вплив народної творчості на її написання, саме знаменитість сюжету цієї історичної думи спонукала М.Старицького до написання власної драми. Але “фінал п'єси руйнує просту велич народної думи з її трагічним лаконізмом [11]”, хоча й “Старицький створив захоплююче сценічне видовище, насичене неповторною красою української народної пісні й танцю [1, с. 38]”.
Також не менш дослідженою є драма “Талан”, не маловідомий сюжет якої опрацьований багатьма дослідниками, у ній М.Старицький одним із перших робить спробу виходу за межі сільської тематики і зображує життя інтелігенції, тобто акторів. “З погляду творчої манери драма “Талан” найбільш реалістична з усіх драматичних творів М.Старицького. В ній майже немає мелодраматичних рис. Ця реалістична послідовність з’ясовується великим багатством і глибоким знанням життєвих фактів, використаних М.Старицьким при створенні драми [2, с. 12]”. Тобто, в основу твору покладені реалістичні події, які відбувалися у тогочасному суспільстві, у колі інтелігенції; вони не зображуються з використанням елементів усної народної творчості, як у попередньо розглянутих драмах.
Тож можна зробити висновок, що не у всіх драматичних творах М.Старицького присутні сюжети, узяті з народної творчості. Це свідчить про багатогранність творчості письменника, який створив значні для літератури твори, що мають новий виклад неодноразово опрацьованої теми. Але все ж таки є твори, для написання яких М.Старицький використовував окремі жанри народної творчості, поєднуючи їх зі своєю думкою. Та це ще не свідчить про те, що автор також використовував елементи народної драми, хоча багато п’єс мали постановки в театрі, що вже свідчить про зв'язок з народною драмою.
Не тільки на драматичну та перекладацьку діяльність звертають увагу дослідники. Деякі науковці здійснювали свій аналіз на основі багатьох праць, які характеризують творчість М.Старицького у різноманітних напрямах, здійснювали спробу провести системний аналіз світогляду та інших аспектів творчості Старицького [10], а в контексті його творів вперше і детально відзначено ключову роль релігійного фактора в ідейно-естетичній системі письменника [13]. Але щодо народної творчості дослідники не дають ніяких пояснень, оскільки мають інші теми та цілі робіт. Навіть у процесі дослідження власних тем, науковці не звертаються до характеристики жодного фольклорного елемента у драматичних творах М.Старицького.
Отже, під час спроби дослідити драми М.Старицького можна виявити багато тем та елементів, до розгляду яких не звертались дослідники, що зрозуміло з результату розгляду наукових праць. Це дає можливість розглядати твори у найменш дослідженому аспекті, який полягає у виявленні, характеристиці та осмисленні елементів народної драми у творчості М.Старицького.
РОЗДІЛ ІІІ. ПОЄДНАННЯ ЕЛЕМЕНТІВ НАРОДНОЇ ДРАМИ З ТЕКСТАМИ ДРАМ М.СТАРИЦЬКОГОУ цьому розділі необхідно звернутися безпосередньо до огляду текстів драматичних творів, якими є “Не судилось (Панське болото)”, “Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці”, “У темряві”. Драма “Не судилось” має дуже насичений подіями зміст, але акцент у ній робиться на опис почуттів та вчинків героїв, їхні думки та переживання. Але характерними ознаками народної драми є поєднання слова, пісні, танцю, гри, обряду, імпровізація, комізм і пародія, тому варто зазначити, що протягом усього твору таких ознак можна спостерегти дуже мало, причому, ці ознаки можуть бути слабо вираженими. Наприклад, є згадка про весілля у кінці твору, але це дійство просто описується головною героїнею з сатиричного погляду, оскільки вона називає весіллям сварку:
Катря. Весілля справили…Пашка. Яке весілля? Що ти кажеш?Катря. Так-таки: весілля… бучне, панське… Пан і пані поблагословили мене; Михайло привселюдно признав мене своєю… коханою молодою… Ну, й пані теж була дуже рада, так вітала щиро… Вся дворня на радощі збіглася… бенкет такий був!.. Мене напоїли… бач, аж голови не зведу з хмелю [4, с. 89]!
Можна сказати, що такими словами Катерина, головна героїня твору, характеризує весілля, яке мало б бути у неї, але під цими словами можна зрозуміти, що автор таким чином описує сварку між закоханою парою та батьками парубка. Тобто, через інтерпретацію одного змісту передається інший.
Варто також зазначити, що у тексті є окремі фрагменти з народних пісень у виконанні самих героїв. Кожну пісню підібрано до ситуації за змістом, що ніби додають пояснення про стан героя або його дії, наприклад, коли Степанида поверталася з шинку, вона співала пісню “Коли б мені, господи, неділі діждати! [додаток 1]”, у якій ідеться про “гуляння” та “частування”; звертаючись до Катерини, Степанида називає її перепілкою і співає пісню, де згадується про цю пташку, а також співає пісню “Унадився журавель [додаток 2]”, роздумуючи про весілля. Тобто, кожна пісня своїм змістом характеризує конкретний момент мовлення героя, ніби підтверджує його думки або стан. Навіть два рядки, подані автором, вказують на те, що це весела пісня, яку властиво співати людині у нетверезому стані:
Очеретом качки гнала,Спіткнулася та й упала…[4, с. 64]Те ж саме можна сказати й про пісню “Тяжко, важко, а хто кого любить” [додаток 3], яку співає Катерина, що характеризує стан закоханої людини, яка страждає від свого кохання, але автор цього не розкриває. Можливо, пісні у тексті виконують допоміжну, супровідну роль, яка полягає у підсиленні впливу на читача, або глядача, так як це драма-п’єса.
У п’єсі також можна знайти багато прислів’їв та приказок, що також, як і в будь-якому іншому тексті, влучно підібрані для окремої ситуації і використовують їх у своєму мовленні ті люди, які пристали до ідеї “зближення з народом”, що є однією з центральних у творі, наприклад, “або пан, або пропав”, “не спробувавши броду, кидатись у воду”, “чого не зважусь я перерубати вузла сокирою”, “скучив за пасиком, на якому язика гостриш” та ін. [додаток 4]. Ці прислів’я та приказки у своєму мовленні використовують Михайло та Павло, які й були прихильниками такої ідеї. Такі вислови ніби замінюють окремі фрази, приховуючи їхній зміст.
Певним чином з цими виразами пов’язані деякі висловлення інших героїв твору, наприклад, Харлампія, старого лакея, який, маючи великий досвід життя, свариться на молоду дочку хазяйки, яка ще майже не знає, що таке життя і яким воно може виявитися у кожної людини. Його сварку автор подає у формі іронії, щоб підкреслити важливість змісту висловлювання, у якому приховано глибше значення: “Взяв би я тебе, та задрав би плахіття, та випарив би лозою по місцю, звідкіля ноги ростуть, щоб ані сіла, ані почесала [4, с. 74]”! Вчитуючись у ці рядки, можна зрозуміти, що Харлампій свариться не на дівчину, а на саме життя, яке видалося у нього нелегким, яким командують молоді тільки тому, що мають вище положення у суспільстві, тут можна спостерігати навіть образу.
Підсумовуючи те, що було наведено вище, можна сказати, що автор використав невелику кількість елементів фольклору в драмі “Не судилось”, але це не значить, що всі ці елементи запозичені з народної драми. Та якщо порівняти ознаки народної драми з наявними у творі елементами народної творчості , то можна стверджувати, що вони у деякій мірі співпадають. Це дає підстави вважати використання елементів драми з певним призначенням. Вони призначені для підсилення емоційного впливу і створення напруження у конкретних ситуаціях, зображених у драмі. Але не тільки у драматичному творі “Не судилось” наявні такі елементи. Тому наступним твором для розгляду є драма “Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці”.
Про драматичний твір “Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці” є досить багато відгуків, як про п’єсу, де М.Старицький порушує питання соціальних відносин у суспільстві пореформеного українського села. Як пише автор статті “Корифей українського театру” Н.І.Падалка, “Для цього твору автор використав мотив широковідомої народної пісні та народний переказ про дівчину-поетесу першої половини ХVІІ ст. Марусю Шурай (Чурай) [4, с. 7-8]”. Отже п’єса має фольклорну основу. Вже на початку твору можна знайти народні пісні, яких у творі досить багато. Якщо зробити кількісну характеристику друкованого тексту, то загалом можна нарахувати 19 пісень, окрім вказівок на те, що герої співають пісні, але текст не надрукований. Всі пісні драми можна поділити на групи за тематичною характеристикою: щедрівки, пісні про кохання, жартівливі та обрядові пісні. Важливо також зазначити, що кілька пісень супроводжуються танцями. Навіть сам автор до назви додає коментар “Драма із давніх часів, народна, з музикою, співами, танцями, в 5 діях”, що свідчить про наявність у творі елементів народної драми. Важливого значення набуває тут слово “народна”, оскільки сам автор визначив характеристику свого твору, залишається тільки знайти та проаналізувати ознаки, елементи, що це підтверджують.
Важливою ознакою, яка підтверджує наявність елементів народної драми, є детальний опис щедрування, тобто самого дійства із супроводом пісень, перевдягань, висловлювань, побажань. Наприклад, коли дівчата збиралися “возити Мелана”, автор детально описує процес підготовки їх до цього і саме дійство:
Дарина. …А хто ж меланом буде?Маруся. Нехай Галина: вона маленька.1-а дівчина. А справді, не важко буде возити.2-а дівчина. Так одягайся ж!Дарина. Та мерщі, бо вже й зорі на небі.
Маруся. Дай же я тобі вусики ще намалюю.Галина. Та ти мене всю вугіллям обмажеш!..Важливим атрибутом опису подій виступають авторські ремарки, де він детально пояснює ситуацію, що допомагає читачеві повністю, до найменших деталей, уявити, що саме відбувається. Навіть присутні вказівки на сміх, плач, бійку, окремі рухи, характеристики поглядів, так як це п’єса, призначена для постановки на сцені. Виникає питання: для чого автор подає текст саме так, окрім того, що вказівки розраховані на постановку драми на сцені? Кожна ремарка або вказівка у тексті використана для конкретизації дій, що здійснюють герої, для того, щоб читач міг уявити собі повну картину діянь, без того, щоб побачити постановку їх на сцені. Але чи мав автор на увазі саме це призначення, коли створював драму, адже не він перший, як відомо, використав цей сюжет лише дещо змінивши його. Ці прийоми були здійснені для характеристики особистості героя, тобто, щоб показати поведінку людини у конкретній ситуації, прояв її характеру в певних умовах. Прикладом може послужити та ситуація, коли дівчата-щедрувальниці прийшли до хати Хоми, якого всі боялися, почали щедрувати, то Хома показав себе як справжнього господаря, гніваючись на Марусю, що та ніби насміхається з його кохання до неї, про яке здогадувалося багато людей на селі:
Хома. Спасибі, дівчатка, що не минули моєї хати!Маруся. То мені дякуй, бо я без тебе й щедрувать не хотіла.Хома. Кепкуєш? Ох, усе кепкуєш!Маруся. От розпитайся, коли не віриш.
Дарина й другі. Правда, правда! Там просто гине за тобою, сказано – коха!Хома. Смійтесь! З посміху люди бувають! Я от такий до вас, що й господи, а ви й добрим словечком не згадаєте!Маруся. А чом же тебе не згадувать? Ти щедрий! От і тепер, певно, нашого хлопчика, Мелана, всім наділиш!
Хома. Аякже, якже! Для такого хорошуна нічого не пожалую. (До Марусі). А для тебе, зіронько, і птичого молока дістану…[4, с. 106]Можна наводити безлічі таких прикладів діалогів, з яких можна зрозуміти характер людини, у цьому випадку людей, що живуть у селі, на відміну від п’єси “Талан”. Автор створює такі ситуації, де розкриваються почуття та мотивації вчинків героїв, за допомогою чого можна здогадуватися про психологію людини, вияв її в певних обставинах.
Важливого значення набуває діалогічна форма творів, у якій поєднуються і вислови, і пісні, що супроводжуються танцями і рухами. Це поєднання і є виявом окремих елементів народної драми, дійства у творі “Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці”. Варто зазначити також вияв ще одного, досить вагомого, драматичного елемента фольклору, такого, як вечорниці, адже на них навіть указано в самій назві драми. Повний опис цього дійства можна спостерігати, коли молодь збиралася на святкування Святвечора в уже немолодої жінки Степаниди. Тут можна виявити, що за простими розвагами можуть бути приховані й інші важливі та серйозні справи, а вечорниці тільки сприяють їхньому здійсненню. Можна побачити, як проявляє себе та чи інша людина, наприклад, Степанида, влаштовуючи вечорниці, хоче заробити грошей, але не тільки цим шляхом. Вона, погоджуючись допомогти Хомі у здійсненні його недобрих, корисливих вчинків, думає не про наслідки, а про користь для себе, що цілком є можливим для багатьох людей, навіть і в сучасному світі:
Степанида. Щось недаром Хома крутить! Бреше, певно, що для приятелів… а проте… Обіцяє озолотити, а коло його можна руки погріти… Та й Потап подякує, це я знаю… І Галина багата. Ну що ж? Утік не утік, а побігти можна [4, с. 121]!
Так як і Хома – говорить неправду заради вигоди для себе; кожен намагається побудувати власне життя якнайкраще.Саме вечорниці, щедрування зі своїми піснями, танцями, іграми і є тією народною драмою, елементи якої використав М.Старицький для написання драми “Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці”, у якій зібрано значну кількість фольклорного матеріалу, порівняно з драмою “Панське болото”. На відміну від двох попередніх драма “У темряві” характеризується своїми особливостями. Протягом усієї п’єси можна спостерегти лише одну пісню, яку співає Наталка, коли ворожить разом з дівчатами [додаток 5]. Сам процес ворожіння виділений автором в окрему яву, як ритуал, що несе певний зміст. Цей зміст полягає в тому, що ворожіння, так як й інші види народної драми: весілля, вертеп, пісні-ігри є дійствами, які супроводжуються спеціальними діями, символами, примовляннями. Ці символи, дії, примовляння часто мають сакральний зміст для людини, яка використовує їх. Здійснюючи ритуал ворожіння, кожна з дівчат прагне дізнатися свою долю, свого нареченого, але всі думають по-різному:
1 дівчина. Догнав, догнав моє щастя!2 дівчина. А хоч би й побралися, чи то ж ще щастя!Наталка. Ох правда: не там щастя, де вінчаються, а там, де вірно кохаються… Он моїй бувшій хазяйці, Домасі, яке щастя? І багата й хороша, а сльозами – і встає і лягає – вмивається.
За обсягом опис ворожіння невеликий, так як воно переривається іншими подіями, і невідомо, чи спеціально так написав автор. Для нього не був важливим опис подальшого розвитку цього дійства, оскільки, автор у достатньому обсязі виклав зміст для того, щоб показати, що у кожної людини, молодої чи старої, свої інтереси, справи, вподобання, думки й характер і якого значення набувають такі ритуали в житті людини. Адже доросла жінка не буде ворожити на судженого. Тому у творі процесу ворожіння М.Старицький не надає особливого значення, воно, можливо, виконує супровідну функцію. Загалом у творі автор не подає такої кількості елементів народних дійств так, як, наприклад, у драмі “Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці”. Шукаючи пояснення, можна врахувати таку думку, що у цих драмах розглядалися долі різних за віком людей, уподобання яких також різні, тобто можна протиставити молодь і вже немолодих людей. Але це тільки одна з версій.
Формулюючи певний висновок, можна відзначити, що елементи народної драми у творі “У темряві” присутні, але не в такій кількості, щоб мати важливе значення для самої п’єси і для постановки його на сцені. Можливо це зумовлено характером подій, що М.Старицький бере до уваги, або проблематикою твору. Але варта уваги драма “Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці”, оскільки, порівняно з іншими творами, які розглянуто в дослідженні, у цій драмі можна спостерігати значну кількість елементів народної драми. Зокрема, обряди щедрування та ворожіння належать до народних драматичних дійств, що мають особливе значення у житті людини, інакше б їх не виконували. Тому автор і подає в тексті, як елементи, які підсилюють враження, почуття і дають змогу краще зрозуміти вчинки героїв.
ВИСНОВОКУ результаті дослідження елементів народної драми у драматичній творчості М.Старицького було розглянуто праці дослідників, які звертали увагу на різні аспекти творчості письменника. Досліджувалися його переклади, переспіви, історичні твори, поезія, а також драми. Найбільшої уваги дослідники приділяли розгляду поетичних та історичних творів, які складають значну частину доробку М.Старицького. Драматична творчість потребує детальнішого її дослідження, особливо наявність у текстах творів елементів народної драми, їх особливостей та значення. Проаналізувавши драми “Не судилось (Панське болото)”, “Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці”, “У темряві”, можна стверджувати, що такі елементи наявні у цих драматичних творах, відрізняючись кількісним співвідношенням у різних текстах, а також своїми особливостями. Такі особливості має кожна з аналізованих драм.
Щодо драм “Не судилось (Панське болото)” та “У темряві” можна сказати, що у змісті цих творів присутність елементів народної драми, зокрема фрагментів весілля, ворожіння, має певне призначення – у деякій мірі подає характеристику героїв, але значної, або навіть головної, ролі не відіграє. Тоді, як у творі “Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці” наявна значна кількість фольклорно-драматичних елементів. Ці елементи, поєднуючись із різними описами, висловленнями думок, переживань героїв, подіями, які є власне авторськими, мають своє значення і виконують певну функцію у тексті, що обумовлюється вибором автора і місцем у тексті.
Варто звернути в дослідженні особливу увагу на драму “Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці”, у якій М.Старицький подає значну кількість елементів фольклору, зокрема народної драми. Особливо помітними є тексти пісень, реалізація яких відбувається на сцені, що можна поділити на щедрівки, пісні про кохання, жартівливі та обрядові пісні, кожна з яких має своє значення – підсилювальне, супровідне, іронічне. Не тільки пісні, а й окремі вислови, події та обряди відіграють важливу роль у драмі, характеризуючи вчинки, дії героїв, як окремих особистостей. Обряд щедрування зображений як дійство, яке супроводжується піснями, примовляннями, образами, наприклад, “кози”, “міхоноші”, танцями, певним порядком дій, що також у народній обрядовості мають свої значення, що формують цілісне сприйняття всього обряду. Саме дійство щедрування можна назвати вертепом, одним з видів народної драми, який відбувається у вигляді театралізованої гри з переодягненими героями, символікою та образами. Деякі з них мають сакральне, релігійне значення, інші естетичне або іронічне, наприклад, коли дівчина переодягається в парубка і навпаки. Свої символи, примовляння та дії, що передають певний зміст, має й обряд ворожіння. Окрім цього у ньому поєднано таємничість, відчуття страху з бажанням пізнати майбутнє, що свідчить про залишки язичницьких вірувань. Узагальнивши попередні тези, можна відмітити те, що кожен елемент, який автор запозичив з народної драми, використовується з певним призначенням, маючи свої особливості, і разом з тим формує цілу систему взаємопов’язаних елементів народної драми, окрему форму, що притаманна і народній творчості, і окремому творові письменника.
Отже, у результаті дослідження, виявлено, що у всіх вибраних драматичних творах присутні елементи народної драми, але у різному кількісному співвідношенні, що позначається також на ступені їхньої важливості у самій драмі, а також більшій чи меншій мірі вияву значення. Оскільки кількість досліджуваних творів була обмежена, то треба зазначити, що тема не повністю досліджена, що дає можливість виконати глибший аналіз драматичних творів М.Старицького у подальшому їх дослідженні, краще дослідити особливості використання елементів народної драми не тільки в тих творах, які було аналізовано в роботі, а й інших драмах письменника.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ1. В.В.Коломієць. Ознайомлення десятикласників з історичною драматургією Михайла Старицького // Українська мова і література в школі. – К.: Радянська школа, 1991. – №6. – С. 95
2. Вступна стаття І.Скрипника. Михайло Старицький. Вибрані твори. – Харків: Кн. Фабрика ім. Фрунзе, 1954. – 615 с.3. Вступна стаття Л.С. Дем’нівської. Старицький М.П. Твори: У 2-х томах. Т.І / Упоряд. І передм. Л.С. Дем’янівської. – К.: Дніпро, 1984. – 645 с.
4. Вступна стаття Н.І. Падалки. Старицький М.П. П’єси. – К.: Дніпро, 1979. – 247 с.5. Літературознавчий словник-довідник / За ред. Р.Т. Гром’яка, Ю.І. Коваліва, В.І. Теремка. – К.: ВЦ “Академія”, 2007. – С. 752
6. Новий довідник: Українська мова та література. – К.: ТОВ “КАЗКА”, 2007. – С. 8647. Я.Мамонтов. Український театр в ХІХ столітті // Українська мова і література в школі. – К.: Радянська школа, 1988. – №11. – С. 80
ЕЛЕКТРОННІ РЕСУРСИ8. Драма народная. Литературная энциклопедия. Т.3., 1930//Режим доступу – http://feb-web.ru/feb/litebc/
9. Драматургія Михайла Старицького у творчості І.Франка//Режим доступу – http://bulletin.cdu/edu.ua/
10. Історичні погляди М.Старицького//Режим доступу – http://www.lib.ua-ru.net/diss/
12. Поняття про народну драму//Режим доступу – http://www.ukrlit.vn.ua/info/
14. Художня трансформація фольклорних образів у творчості М.Старицького//Режим доступу – http://www.etnolog.org.ua/vyd/
ДОДАТКИ1. Коли б мені, господи,Неділі діждати!Сюди, туди, он куди –Неділі діждати!То й пішла б яДо роду гуляти!Сюди, туди, он куди –До роду гуляти!Там мене будутьЧасто частувати!2. Унадився журавель, журавельДо бабиних конопель, конопель:Таки, таки дибне,Конопельки щипле!А я ж тому журавлю, журавлю…
3. Тяжко, важко, а хто кого любить,А ще тяжче, хто з ким розстається!А ще тяжче, хто з ким розстається!Ох, і муки-горя набереться!4. Павло: «адже над нею висить тяжкий меч висить», «приязність для одного коштує неприязності для багатьох», «не такий страшний чорт як його малюють», «є воля, буде й доля», «гуртом, кажуть люди, і батька бити добре…»;
Дмитро: «мені, може, ваша сорочка ближче до тіла, ніж своя», «віддячити батькові треба і за хліб, і за сіль, і за добру ласку…»;Харлампій: «блоха, а й та кашля»;Катря: «де вже там те шило в мішку утаїти»
5. Ой, тихо, тихо Дунай воду несе,А ще тихіше вінок коливає,А ще тихіше вінок коливає –Нашу долю з води викликає.Ох і доле, з’яви свої очі,Обізвися до нас серед ночі, –
Хай віночок пливе та пишає,Своє щастя сліпе доганяє!