Відомо, що живописець, перш ніж написати картину, створює десятки , а то й сотні ескізів, зарисовок з натури. Далеко не всі вони потім будуть використані при остаточному компонуванні полотна. Можливо, саме таким «не використаним» при шліфуванні «Вершників» високохудожнім ескізом і є «Червоноарм»(1935).

Новела-«осколок» мовби в останню мить «випала» з розділу «Шлях армій», хоча за своєю «зоряною густотою» стилю, за ритмом вона ближче стоїть до «Листа у вічність».

Винятковою художньою місткістю відзначається й новела «Чапай»(1938). Її не можливо переказати. Цей твір потрібно прочитати, щоб справді відчути сконденсованість фрази, її пластику.

Блискучим майстром - психологом виявив себе Юрій Яновський у творенні рельєфних дитячих характерів. І якими ж ощадними виражально - образними засобами! От де школа для молодих митців. Школа віртуозного володіння словом - відкриття чару і сили його.

На особливу увагу заслуговує й оповідання Яновського «Ганна Антонівна» (1940) - про скромну і мужню трудівницю на ниві народної освіти.

П’ятнадцять оповідань та нарисів увійшло до збірки Юрія Яновського «Короткі історії» (1940). У творчій еволюції прозаїка цей цикл був кроком уперед.

У роки другої світової війни Юрій Яновський живе в Уфі, редагує журнал «Українська література». Здоров’я не дозволяло йому воювати багнетом. Та вразило ворогів гостре слово письменника, який активно виступав з публіцистичними статтями, памфлетами, нарисами.

У 1944 році окремою книгою виходять його оповідання «Земля батьків» . У творах «Заповіт» , «Генерал Макодзьоба», «Син», Яновський розкриває високий патріотизм і героїзм народу. Утвердження незламності , нескореності патріотів - така ідея одного з кращих оповідань Яновськогопро літнього степовика. Титанічний дух, незборима воля, пристрастна віра в перемогу і презирство до ворогів - таким він постає перед читачем, цей столітній дід - патріот.

Глибоко проникає Яновський в дитячу психологію «Дівчинка у вінку» , показує страждання дітей в окупованому фашистами Києві «Київська соната».

В останні роки війни Яновський був військовим кореспондентом на Першому Українському фронті. У 1946 році він їде до Нюрнберга як кореспондент газети «Правда Украины», разом з Ярославом Галаном у своїх кореспонденціях висловлює судовий процес над гітлерівськими воєнними злочинцями.

За збірку «Київські оповідання» (1948) Юрій Яновський був удостоєний звання лауреата Державної премії СРСР.

Тривалий час Яновський працював над романом «Жива вода» , який вийшов з друку в 1956 році під назвою «Мир». Цей твір про українське село , що пережило страхіття фашистської навали , про перший післявоєнний рік, про відбудову зруйнованого німецькими фашистами народного господарства , про трудовий героїзм жінок.

«Мир»(«Жива вода») - роман багатоплідний, події розгортаються в українському селі , в Кривому Розі, Донбасі, Запоріжжі, Києві, на Нюрнберзькому процесі.

Над романом «Мир»(«Жива вода») Юрій Яновський працював довго, уперто, по кілька разів переробляючи вже написане, зазнаючи критики - справедливої і несправедливої. Несправедлива критика була сувора, безжалісна і брутальна.

І була то критика з оргвисновками: вже готувалось виключення Яновського із Спілки письменників.

Становище - гірше нікуди: з одного боку вимушена переробка «Живої води» на «Мир» зовсім не пішла на користь творові - оце кон’юктурне «насильство» над собою, над своїм задумом , над своєю волею Яновський відчуває особливо гостро. З другого ж боку - й з рукописом переробленого «під тиском» нового варіанту роману ніхто навіть не побажав ознайомитися.

А висновок Юрія Яновського : «Мені здається , що це краще з того,що я написав,»-відноситься до «первісного» варіанту твору.