Не бійся, досвітньої мли,- Досвітній огонь запали, Коли ще зоря не заграла. (Л. Українка) Настав доленосний час. Держава переживає важкий період. Таке було неодноразово. Народ України мужньо боровся за волю і долю своєї рідної держави. Скільки звитяжців полягло за щастя майбутніх поколінь! Скільки мужніх сердець раптово перестало битися під час бою з іноземними загарбниками. Скільки дівчат-красунь було забрано в татарську неволю?! Скільки хлопчиків, яких заколисували матері під чарівні мелодії колискових, стали яничарами: За що тобі мука, народе? історія пише свій шлях : Хотіли одвіку свободи А бігаєм все в козачках " От така терниста путь, що нею йшли українці через віки. Нагадайте,який народ зазнав такої чорної недолі, як народ український?! Згадайте народ, який більше страждав!? За довгі віки свого існування український народ натерпівся мук, а проте перегорівши як криця, як золото у вогні, вийшов чистим із мук та неволі, вийшов міцним та дужим, талановитим та тямучим"... Але не кожен українець усвідомлює, що він - українець. Та це й не дивно, адже нам, українцям, казали напівправду про славетних лицарів: Наливайка, Кармелюка, Залізняка та інших, не раз називали їх зрадниками, щоб тим самим принизити народ, щоб нам, прийдешнім поколінням, не було на кого рівнятися. Але зараз ми маємо змогу вивчати правдиву історію рідного краю. І ми повинні усвідомлювати, що за волю України, за мову українську, за християнство, боролося багато поколінь, а зараз настала наша черга. Ми не маємо права дозволити плюндрувати нашу мову, та нашу історію. Ми повинні усвідомлювати, що ми - укранці!. І нехай це усвідомлення буде запізнілим, але нехай воно буде ,нехай воно вкоріниться у наших дітях разом зі словами розуміння минулого: У дитячому серці жила Україна ? Материнські веселі і журні пісні, Та за мову мужицьку не раз на коліна Довелося у школі ставати мені. Непокривлену душу хотіли зламати, Та лишилися тільки болючі киї, Наді мною ночами відплакала мати, Я ж не зрікся ні мови, ні пісні її. У наш час важливо сказати, що бути українцем - це добре , це модно, це визнання себе частиною славної козацької держави. Розмовляти українською це пристижно і модно, ми повинні прищеплювати нашим дітям змалку любов до України і її мови. Пам"ятати слова В Сосюри і навчати молоде покоління:
Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води? В годину щасливу і в радості мить, любіть у годину негоди.
Любіть Україну у сні й наяву, вишневу свою Україну, красу її, вічно живу і нову, і мову її солов'їну. Ми повинні надіятись на краще життя, адже від того що ми складемо руки нічого не зміниться, Ми просто повинні бути прикладом один для одного, ми повинні відродити нашу державу з попелу, і не дозволяти іншим країнам писати нашу історію, плюдрувати її, писати на свій лад. У нас могутня країна , славна історія, ми маємо грунт на якому збудуємо щасливу країну. У якій ніколи не буде голоду, у якій ніколи не будуть переслідувати письменників, лише за те що люблять свою країну! Кажуть, якими б звивистими тернистими шляхами не йшла історія, але рано чи пізно завершує вона свій суд по правді, доходить до тієї істини, яка колись заплуталася в часі і просторі та й вела в оману цілі покоління. Минувшина нашого краю також непроста і неоднозначна, але ми повинні намагатися шанувати її, і незабувати, що ми сини і дочки великого народу зі славною історією.
