Трагедія закоханого серця в ліричній драмі І.Я.Франка «Зів’яле листя»
«Розвійтеся з вітром, листочки зів'ялі,
Розвійтесь, як тихе зітхання!
Незгоєні рани, невтишені жалі,
Завмерлеє в серці кохання…»
Іван Якович Франко
Чимало українських, та й взагалі світових, поетів писали про любов, а зокрема, про нещасливу любов. Та хочеться підкреслити одного з найвидатніших поетів України. Саме так, адже Іван Якович Франко з його ліричною драмою «Зів’яле листя» здобув світової слави. У передмові до збірки Іван Франко назвав автором самогубця і попросив читача не йти його слідом. Сама драма складається з трьох жмутків. Перший жмуток був виданий ще у збірці «З вершин і низин». Над ним Іван франко працював найдовше: вісім з десяти років усієї збірки він витратив на перший жмуток. Над другим і третім жмутком він працював по року над кожним. Закінчив Іван Франко книгу у 1896 році.
У перших двох жмутках показана найбільша трагічність нещасливої, односторонньої любові. Саме в них автор виказує всі ті страждання, переживання, розбиті мрії, коли кохання не знаходить відповіді. Коли кохана нехтує його коханням. Його розбите серце настільки духовно все це описало, що мимоволі іноді доводиться витирати сльози з очей. Такі вірші міг написати тільки той, хто все це пережив на собі, хто відчував, як розбивається серце. Він любить, але через те, що не отримує відповіді у коханні, нібито просить свою кохану жінку зникнути з його життя назавжди:
«Чого з’являєшся мені
У сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні?..»
І одночасно він просить її не покидати його самого наодинці, бо знає що без неї він зів’яне, наче листочок восени:
«О ні!
Являйся, зіронько, мені
Хоч в сні!
В житті мені весь вік тужити –
Не жити…»
У третьому жмутку йдеться більше про соціальні та політичні негаразди автора. Згадується там і про бажання покінчити з життям:
«Я хтів життю кінець зробить,
Марну лушпину геть розбить,
Хотів зусиллям власних рук
Здобути вихід з страшних мук,..»
Можливо справді у Івана Франка з’являлася така думка. Та все ж бажання жити заради кохання, хоч і не розділеного, пересилювало. Людина, яка кохає, переживає дуже багато, але це пережите дає їй силу жити заради надії, хоч і пустої. Жити заради простого кохання, бо саме кохання збирає розбите серце по шматкам і тримає їх разом. У сучасної молоді кохання виконує роль «важкого молота», який розбиває кришталеві серця. Нажаль, багато з цих молодих самогубць не відчувають і половини того, що відчував Франко до своєї коханої жінки. Але він не різав собі руки, не кидався зі скель, як у наш час це роблять деякі молоді хлопці й дівчата, приносячи біль собі, близьким і, в кінці-кінців, коханій людині, яка може відчувати провину або ж хоча б просто засмутитись з приводу смерті закоханого. Дуже великий вплив на сприйняття молодими поколіннями самого кохання мають молодіжні субкультури. Нажаль, юнаки, які найчастіше стають самогубцями, звертають увагу тільки на сучасні методи розв’язання проблем. Мало, хто звертається до поезій Франка чи інших поетів-класиків. Якби кількість таких юнаків збільшилась, то смертність серед молоді через кохання зменшилась би у кілька разів.
