Борцем за волю і людські права поневолених мас назвав І. Я. Франко видатну письменницю другої половини XIX ст. Марка Вовчка.

Письменниця глибоко розкрила ганебність кріпосництва як суспіль­ного ладу, що несе людині злидні, безчестя, фізичні і моральні тортури.

Другом, наставником і вчителем письменниці став Т.Г. Шевченко, якому вона присвятила повість «Інститутка».

Повість «Інститутка» - перша соціальна повість в українській літературі. В повісті жит­тя кріпаків протиставлено життю панства, від­ображено протест проти насильства.

Експозиція твору - перший розділ, в якому описано вдачу Устини. Крізь призму світосприймання героїні буде вестись розповідь про лю­дей і події. Зав'язка твору - приїзд панночки і вибір Устини в по­коївки. Розвиток дії - загострення стосунків панночки з кріпаками, її одруження і переїзд на хутір. Кульмінація - сутичка панночки з крі­паками. Розв'язка - віддання Прокопа в солдати і переїзд Устини до міста.

В основу повісті покладено соціальний конфлікт - суперечності між поміщиками та кріпаками, наростання стихійної боротьби трудящих мас проти гнобителів.

Через систему образів, через зображення життя безправної крі­пачки Устини письменниця дає зрозуміти, що тільки внаслідок рішу­чої боротьби трудящі маси можуть здобути жадану волю.

У зображенні головних героїв твору Марко Вовчок майстерно використовує основний художній прийом - антитезу.

Ось головна героїня повісті — інститутка. «І що ж то за хороша з лиця була... Здається, і не змалювати такої кралі» — це перше вра­ження від зустрічі з панночкою, а далі розкривається справжнє лице цієї панночки.

Її розповіді бабусі про життя в Києві під час навчання в інституті, її інтереси, навчання. Яку мету вона пере­слідувала перебуваючи в інституті («Аби я знала, чим себе між людьми показати»)?

Примхливість, презирливе ставлення до дівчат з простого народу – такі риси характеру панночки проявляються при обиранні покоївки.

Протилежність між зовнішнім виглядом і внутрішнім єством ще більше показана в сцені роздягання панночки. Поступово ми бачимо, що панночка діє як сформована кріпосниця: жорстокість, лютість, зві­роподібність у красивій масці.

Письменниця психологічно вірно і глибоко показує формування лю­диноненависництва поміщиці. Коли вона перший раз в припадку гніву вдарила кріпачку, то засоромилась, почервоніла. Але оскільки опору панночка не зустріла, ніхто її за це не покарав, то вона вдарила дру­гий раз, потім третій... Необмеженість влади над селянами підігрівала її деспотизм, вередливість у характері, стимулювала розвиток жорсто­кості, а жадібність виростала в безглузду зажерливість, накопичення. В результаті дикої сваволі — «у двір душа жива не навідається,— хіба за ділом,— та так боязко оглядується, так поспішається, наче йому в пущі до звіра лютого йдеться». Ось до чого призводить безкар­ність.

Так образом інститутки Марко Вовчок сказала людям: навіть осві­чений кріпосник залишається кріпосником, лютим ворогом народу. Молодій папі письменниця не дає навіть імені.

Порівнюючи селянську дівчину Устину з поміщицею, Марко Вовчок відзначила моральну ви­щість людей з народу.

Все життя Устипн — це жадоба волі, чекання її, надія на неї. Ця надія допомагає жити кріпачці в хвилини найтяжчих життєвих незгод. Па перший погляд здається, що Устипа сліпо, пасивно кориться кріпацькій долі. Ні, Устина просто дуже лагідна і оптимістична натура. Тому вона стримує себе, зносячи жорстокі знущання панночки-кріпосниці. ІЦе й до того не має зла до молодої, але такої немилосердної поміщиці. Устина добра, то й хоче ба­чити добро в інших. Однак Устина не мовчить весь час покірно. Хоч вона й не виступає від­крито проти панів, але допомагає Назарові та Прокопу, які не можуть ви­тримати знущань лютої панночки...

Вона тяжко працювала на поденщині, заробляючи собі на життя, жила без дорогої людини, вічно тривожачись за неї і чекаючи її. Ус­тина все ж вважала своє нинішнє життя легким. Адже вона була па волі і мала таку ясну й дорогу мету: дочекатись чоловіка.

Ось такою була Устина, з її ясними думками, щирими почуттями і во­лелюбними прагненнями. Важкі випробування не надломили її, життєві бурі пронеслись мимо, а вона вистояла і залишилась такою, як була: життєрадіс­ною, веселою, дотепною, спостережливою, сповненою почуття власної гід­ності. Тому її образ —це втілення кращих якостей жінки.

Образ Устини — це тільки один з тих, які відкривають прекрасну гале­рею образів трудових жінок — величних і благородних. Незрівнянно благо­родніших за самих «благородних панночок».

Найсвідомішим серед кріпаків виступає Прокіп. Він не тільки мріє про волю, він розуміє, що за волю треба боротися, і в цьому переконує і Назара, й Устину. Він перший насмілюється підняти руку на захист людських прав. «Годі, пані, годі... Цього вже не буде! Годі!» — твердо заявляє він панночці, яка підняла руку на бабусю.

Оптимізм — одна з рис характеру Прокопа. Він людяний, добрий, справедливий, щирий у ставленні до людей. Прокопа за непокірливість віддають у солдати.

В образі Прокопа письменниця показала тип кріпака-протестанта.

Рішучим і вольовим протестантом виступає і панський візник Назар. Зростає він у тяжких умовах, проте завжди веселий, жартівливий. Він ненавидить кріпацтво і мріє вирватись з нього втечею.

І Прокіп, і Назар, і дружина Назара Катря—це люди, які не мирять­ся з своїм становищем і шукають шляхів для звільнення від рабства.

Крім жорстоких і бездушних панів, письменниця в своїй повісті показує нам і пана «доброго», типового пана-ліберала, яким висту­пає полковий лікар, чоловік панночки.

Образ пана-ліберала вона подає в розвитку. Спочатку це гордий лікар, щасливий жених панночки, а потім безвільний, покірний, «квач», «дурень», «не б'є, не лає, та нічим і не дбає».

Реалізм і народність, художня майстерність і багатство мови зро­били повість Марка Вовчка «Інститутка» найкращим антикріпосницьким твором.