Історичний роман у віршах "Маруся Чурай" є перлиною української літератури XX століття.

Читаючи роман Ліни Костенко, постій­но відчуваєш його перегук із вчорашнім, зовсім недавнім, і сьогоднішнім днем. В тогочасних типах досить часто пізнаєш теперішні. Окремі пробле­ми, що були гостроактуальними для України в XVII ст., залишаються таки­ми ж і сьогодні. Саме до них належить проблема патріотизму, що виявляєть­ся в готовності безкорисливо служити Україні. У романі створено ряд обра­зів персонажів, прекрасних завдяки своїм лицарським прагненням здобути волю Батьківщині. Одночасно бачимо й людей безкрилих, зосереджених на власному благополуччі, не запалених високим патріотичним почуттям.

Тема любові є однією з головних у романі Ліни Костенко. Її твір дає змогу кожному із нас відкрити для себе красу і силу людської любові, хай навіть ця любов зазнала зради і привела до трагічної розв'язки. «Маруся Чу­рай» збагачує нас своєю "філософією любові", у якій це почуття визнається як особлива духовна цінність. Проблема "любов і зрада", що теж належить до "вічних" тем, вирішується як складова частина "філософії любові".

Найчільніше місце у творі займає й інша "вічна" проблема літератури "митець і народ", "митець і суспільство".

Головна героїня роману Маруся Чурай цілком справедливо показана Ліною Костенко як геніально обдарований ми­тець, як один із творців українських пісень, що набули найширшого розпо­всюдження і принесли всесвітню славу нашому народу.

Марусю Чурай традиційно називають «дівчиною з легенди», тому що реальність її існування поки що документально не підтверджена.

На основі народних оповідань про Марусю Чурай було створено чима­ло біографічних нарисів, повістей та драматичних творів.

Якщо узагальнити усі версії про Марусю Чурай, то вийде приблизно такий біографічний сюжет. Маруся Чурай народилася в Полтаві приблизно 1625 року. Хата її батьків стояла на березі Ворскли. Один із сучасних дослідників життя і творчості легендарної піснярки писав, що батько Марусі, Гордій Чурай, був людиною хороброю, чесною. Він палко любив свою батьківщину й ненавидів її ворогів.

Опис портрета Марусі Чурай, який ми знаходимо у Г. Квітки-Основ'яненка, дає нам змогу уявити героїню: «Маруся була справжня красуня і в суто малоросійському стилі: дрібненька, струнка, як струна, з маленьким, але рельєфно окресленим під тонкою білою вишитою сорочкою бюстиком, з маленькими ручками і ніженьками, з привітним виразом ласкавого, матового кольору, засмаглим личком, на якому виступав рум'янець, з карими очима під густими бровами і довгими віями... Голівку дівчини покривало розкішне, чорне як смола, волосся, заплетене ззаду в густу широку косу до колін. Чарівність дівчини довершував маленький ротик з білими, як перламутр, зубками, закритий, мов червоний мак, рожевими губками...».

Маруся Чурай мала чудовий голос і вражаюче гарно співала пісні, у тому числі і свої власні. Вона була наділена неабияким талантом імпровізації - свої думки могла викладати віршами.

Чарівна зовнішність Марусі, її незвичайна обдарованість притягувала до себе увагу парубків, серед яких був Іван Іскра, - за одним із тверджень - син відомого гетьмана Якова Іскри - Остряниці. Але Маруся любила іншого - Гри­горія Бобренка, який нібито був її молочним братом. Але сталася зрада слабовольного Гриця, який піддався постійним умовлянням матері і заручився з багачкою Галею Вишняківною. Було отруєння, був суд над Марусею, який визнав її винною у смерті Грицька Бобренка. Була грамо­та від Богдана Хмельницького, що скасовувала вирок: її вчасно, за якусь мить до страти, встиг доставити в Полтаву Іван Іскра. А потім була проща в Києві, повернення назад у Полтаву. І була повільна смерть від надмірних пережи­вань та сухот.

Всі ці основні моменти були використані Ліною Костенко в сюжетно­му каркасі її роману.

Одним із головних образів роману також є образ України, її чарівної природи. В час болючих спогадів Марусі перед стратою вона все ж згадує рідну природу, найкрасивіші свята нашого народу – Івана Купала, Різдва, Водохрещення.

Чомусь згадались ночі на Купала…

Зірками ніч висока накрапала.

Бездонне небо і безмежний світ,

а нам всього по вісімнадцять літ.

Ліна Костенко у змалюванні природи України застосувала ефективний прийом, витворюючи бачення природи у колообігу: літо-осінь-зима-весна. Чураївну судили влітку. Страта мала відбутися в ще по-літньому зарошеному саду. За кілька тижнів після помилування та смерті матері, Маруся вирушила на прощу до Києва. Була рання осінь і перед нею постала її природа в усій своїй красі, що викликало у чутливої до краси дівчини сплеск великої любові до рідної землі:

Буває часом сліпну від краси.

Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,-

оці степи, це небо, ці ліси,

усе так гарно, чисто, незрадливо,

усе як є – дорога, явори,

усе моє, все зветься – Україна.

Така краса, висока і нетлінна,

що хоч спинись і з Богом говори.

Ласкавість ранньої осені змінювалась на незатишність пізньої- дощової і холодної. Маруся Чурай повернулася із прощі уже під зиму. Зима – це час фізичного і духовного згасання дівчини.

ЇЇ коротке життя закінчується квітучою весною. Коли я читала картини пробудження природи мене дуже вражали рядки: «Весна і смерть, і світле воскресіння». Зовсім не випадково поетеса завершує роман «весняним» розділом. Так, Маруся Чурай помирає від сухот, а точніше, - від пережитих душевних страждань. Але в цьому світі залишаються надовго, можливо, й назавжди, її пісні. Життя продовжується, воно прагне кращого майбуття.

Назавжди ми запам’ятаємо Марусю Чурай як видатну піснетворку.

Творення пісні для Марусі є чи не головним способом самовираження. Багата, незвичайна інтенсивність емоційного життя Марусі –це той «тиск» почуттів, від яких вона звільнюється характерним для всіх обдарований митців способом – через художню творчість.

В розмові я, сказати б, то не дуже.

А в пісні можу виспівати все,-

признається Маруся. За словами Івана Іскри, Маруся навіть «думає піснями». Звичайно ж, найбільш радісні творчі миттєвості вона переживає, коли висловлює свої любовні почуття – в ту пору, коли любов у неї була щасливою.

Любились ми, не крилися. У мене

душа, було, піснями аж бринить.

Маруся - співець природний, органічний. Одним із суттєвих складових естетичного кредо народної піснетворки є щирість. У пісні вона просто не здатна лукавити: «Я зроду не співала на два криласи». Маруся Чурай – жіночна, ніжна, щира, лірична. У неї пісенна душа, що так відповідає пісенній душі українського народу.