Україна… Багато визначних подій було в історії нашої держави. Зараз ми можемо з гордістю згадувати їх та пишатися ними. Це наша історія, це наша свідомість…

Але що зараз для нас означає це величне слово «Україна»? Наші діди, прадіди будували цю землю, боролися за неї та молилися Богу, щоб їхні внуки, а саме ми, змогли милуватися її краєвидами, змогли молитися в величних храмах нашої землі.

Згадаймо славетні часи Київської Русі, згадаймо правління Ярослава Мудрого чи Володимира Великого. Згадаймо наших козаків – характерників, згадаймо Дмитра Вишневецького, Богдана Хмельницького, Івана Мазепу, чи навіть Костянтина – Острозького. Згадаймо Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку. Скільки сил та праці вони поклали на майбутню, незалежну Україну. Чи даремно вони прикладали свої зусилля? Чи хотіли вони б бачити таку незалежну Україну - сплюндровану, обкрадену. Звичайно ні. Гіркі б сльози пролилися у них, якщо б вони побачили таку бідну, знівечену, втомлену Україну…

Наші предки бажали бачити Україну вільною, сильною, могутньою, величною державою. Наші предки проливали кров за свою неньку – за Україну. Вони лили піт, тяжко працюючи на своїй землі. Вони згинали спини і мріяли про вільну Україну. Вони усвідомлювали, що вже ніколи не зможуть жити на вільній землі, але вони мріяли, що у вільній, незалежній державі житимуть їхні внуки, правнуки. І їхня мрія збулася – ми живемо. Але в якій країні? Звичайно в не такій, про яку мріяли наші предки. Але що потрібно зробити, щоб змінити наше державу?Адже, якщо ми змінимо нашу країну, ми змінимо і своє життя.

Дехто скаржиться, що якщо б народився в іншій країні Америці чи Канаді, мав би благополучну і щасливу долю. Але згадаймо ті теплі материнські слова, які ми чули, будучи дітьми:

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Цими словами Василя Симоненка до нас промовляли наші матері, і цими словами ми повинні промовляти і до наших дітей. Ми нарікаємо на нашу країну, але потрібно змінювати її, а не нарікати.

Насамперед, необхідно звернутися серцем і душею до наших національних духовних цінностей, величної історії, відродити духовність, і це додасть сил побороти економічні та побутові труднощі.

Потрібно жити в мирі. Любов має панувати у родині, у державі. Потрібно любити і поважати один одного. Слід працювати натхненно і самовіддано, що допоможе підняти розвиток нашої держави. Не треба ворогувати ні з ким. Наш девіз: ми – одне ціле.

І тоді, я вірю, пройде трохи часу, і настануть зовсім інші роки для нашої країни. Роки швидкого піднесення та розвитку. Наші міста і села стануть багатими, люди щасливими, а душа віруючою. Хочу вірити в майбутнє нашої держави. Адже надія ніколи не вмирає. Вона живе і жевріє у наших серцях. Тільки потрібно прикласти трохи зусиль і зможемо побачити плоди нашої праці.

Пам’ятаймо слова Василя Симоненка:

Я живу тобою і для тебе,

Вийшов з тебе, в тебе перейду,

Під твоїм високочолим небом

Гартував я душу молоду.

Нам потрібно творити нові сторінки історії України, не забуваючи про ті великі подвиги наших предків. Сторінки, які з гордістю згадуватимуть наші внуки та правнуки. І тільки, якщо в нашому серці пануватиме любов до України, ми зможемо творити, творити і творити. Наше майбутнє в наших руках. Ми творці своєї долі. Ми будуємо Україну, і залежно від того як ми це зробимо, таке ставлення буде до нас у наших правнуків.