«Ви знаєте хто мій найулюбленіший поет?» - запитав якось Лев Толстой і сам відповів: «Тютчев».
Федір Тютчев – російський письменник. Його дитинство пройшло в Москві. Розпочав свою діяльність з дванадцяти років, переклавши твори Горація. У 1819 році вступив на словенське відділення Московського університету. Починаючи з 20 – 30 років дев’ятнадцятого століття в російських журналах, альманахах з’являються його вірші. Була видана збірка «Вірші надіслані з Німеччини».
Світогляд Тютчева сформувався під впливом німецького філософа Шилінга, в якого поет перейняв постановку питання про співвідношення індивідуального й загального. Завдання особистості подолати це протистояння, інакше вона не зможе реалізувати свої творчі можливості.
Погляд Тютчева космічний й катастрофічний. Зір ліричного героя прикутий до величезних природних явищ і катаклізм, на тлі яких він відчуває свою розгубленість і водночас захват.
Коли настане смертна мить природи
І склад частин зруйнується земних, -
Все досі з гримне, знов покриють води
І лик Господній зобразиться вмить.
Один із центральних мотивів лірики письменника – кохання. Воно асоціюється зі стражданням, душевних бажань, непорозумінням, сльозами. Образ кохання в Тютчева трагічний.
Які ж убивчі ми в коханні,
Бо губимо серед нестям,
Осліплі в пристрасті захланній,
Усе, що наймиліше нам!
Природа в поета постає конфліктивною, сповненою динаміки, катастрофічності. У зображених краєвидах відчувається дія стихій, що визначають долю людини. Він змальовує такі моменти, коли один проміжок часу закінчується, а другий починається.
Дійсність, «реальність життя», сприймалася з поетом як безнастанне протиборство ворогуючих сил. Любов’ю до життя пронизано багато віршів поета. Для відтворення складного світу людської душі письменнику часто слугують образи природи: квітуючий світ, блакитного неба та «співаючих дерев». Такі зіставлення, порівняння, викликають читачеві нові, незначні асоціації, розкривають рух внутрішнього життя.
Однією з ключових для розуміння художнього світу Тютчева є поезія «Silendiut». Вона виражає одне з основних переконань поета – людина непоправно самотня. Причина цього є не в її трагічній помилці або нездатності людей зрозуміти її, а в тому, що її не вистачає слів виразити себе, свій духовний стан. Вона несе дивно прекрасне знання про світ, його барви, почуття, і мрії, але розповісти про них не може через недосконалість мови.
Його поезія наповнена великим духом емоцій, переживань. Він глибоко зображує усі події у своїй творчості. Він геній російської поезії, яку читатимуть, пам’ятатимуть, перейматимуться нею ще багато років.
Він є автором прекрасних віршів про природу. Тютчев зображує природу з певним контрастом емоцій.
У його поезії присутній романтизм, філософія, ідеалізм, деякий нахил до імпресіонізму, що ще раз утверджує Тютчева, як новатора, як представника символістів у російській поезії. Він був глибоким пронизливим мислителем, творчістю якого пишається вся Росія.
«У нього не те, що мисляча поезія - а поетична думка» - говорив про Тютчева І.С. Аксаков. У своєму колі поетів Тютчева поважали за його проникливу думку, цілісне зображення героя і його переживань.
Тютчев збагатив російську літературу низкою поезій, які читали і читають всі покоління з великим задоволенням. Він порушує різні теми: добро і зло, слово і діло, людські почуття, природа, доля, кохання. Образна система лірики поета являє собою надзвичайне гнучке поєднання, які справляють на поета цей світ.
Творчість Тютчева позначена глибокою філософією думки та здатності проникати в таємничі природи і людської душі, приречені на земне існування на тлі універсального природного життя. Проникливий лірик – мислитель, він був майстром російського вірша, який падав традиційним розміром на звичайного ритмічного розмаїття.
