Михайло Ломономов став засновником першого російського університету, як про це казав О. Пушкін, додавши, що Михайло Васильович сам був першим нашим університетом. Він досліджував атмосферну електрику, чформулював фундаментальний закон природи – закон збереження речовини, також він займався склом і складав мозаїчні картини. На жаль, важко розповісти про наукові роботи Ломоносова, бо для цього треба бути справжнім фахівцем, але його досліди спростували наукову хибну думку фізика Бойля про флогістон. Саме Ломоносов відкрив наявність атмосфери у Венери, спостерігаючи її проходження через диск Сонця, та назавжди закрив питання, чи є газова оболонка в небесних тіл.
Окрім усього цього, великий учений не міг пройти повз такий дивовижний феномен, як мова, зокрема російська мова. Про свою рідну мову він озивався з великою повагою й любов’ю, казав, що російська мова поєднує в собі пишноту іспанської, живість французької, ніжність італійської, міцність німецької, короткість латинської та давньогрецької мов.
Російською мовою, чесноти котрої вчений так високо цінував, розробляє після Тредіаковського теорію нового руського віршування та робить приклади пієтичних дослідів, часто надзвичайно успішних. Ніхто не зумів перевершити предивний за короткістю та повнотою опис зоряного неба, що не втрачає своєї чарівливости навіть у перекладі:
Відкрилася безодня, зірок повна.
Зіркам ліку нема, безодні дна.
Тут і захват глядача, і захват природознавця виразилися в потрійному повторі кореня «дно», тобто тупик, фінал. Думку про безкінечність і різноманіття Всесвіту виражено тут із пушкінською поетичною міццю.
Але Ломоносов не був би собою, якби не залишив нам філологічні праці: новий підручник російської мови, літературознавча теорія трьох поетичних стилів.
За Ломоносовим прийде в поезію несамовитий Державін і справедливо вигукне:
