Краса людини й природи в кіноповісті О. Довженка «Зачарована Десна»
У кожного справжнього майстра є один чи декілька найдорожчих йому творів, випестуваних ним дітей – це його болі, потаємні думки… Саме таким твором стала для Олександра Довженка кіноповість «Зачарована Десна».
Тяжкого 1942 року на тлі горя, страждань, героїчної боротьби з фашизмом у пам’яті митця зринають картини далекого дитинства.
Перший план твору – показ дитинства Сашка: його радощі й турботи, захоплення дивосвітом красуні Десни, казкові розповіді діда, трудове селянське оточення. А другий план – це філософське осмислення буття людини.
Живучи в нестатках, б’ючись за копицю сіна, як то бувало в родичів Сашка, хлібороби, проте, високо цінували людську гідність, чесність, роботящі руки, поетизували труд. Ці люди навчали майбутнього письменника поважати простого селянина, цінували труд людський.
У полоні спогадів про дитячі мрії автор піднімає завісу над першими печалями й радощами: тут і страх перед гадюкою, і прийняття «першого гріха» за вирвану моркву, і бесіди з дідом… Рано усвідомив хлопчик, що працю народ сприймає як високу моральну категорію.
Тому не можна без хвилювання читати звертання до Десни, яка зробила автора невичерпно багатим. Чудовий світ природи, єдність її з долею людини, з її життям, світ рослин і тварин, зачарована красуня Десна постають перед читачами крізь призму дитячого сприйняття, яке переплітається з дивосвітом народних легенд, повір’їв, казок.
У кіноповісті подаються пейзажі, які найглибше вразили хлопця, відображаючи його духовний світ. Сереж них – чарівна картина весняного пробудження, казкова мандрівка на сінокіс. Природа у творі – органічна частина світу, поза яким неможливо уявити повнокровного розкриття вдач, духовного світу людини. Бо що є людина? Частина природи. Боже, дай нам любові й трішки розуму!
