Тема війни для письменника й режисера Олександра Довженка не була новою: він сам брав участь у Великій Вітчизняній війні, присвятив цій темі багато творів.

«Україна в огні» - один із найкращих і найправдивіших творів про війну, але авторові було ясно, що найголовніший, найпродуманіший, найвистражданіший не буде екранізованим через безпідставні звинувачення в усіх смертних гріхах за правдивість викладу.

Україна була в немилості 1933 року, була «в огні» сталінського й фашистського терору, про що казав О. Довженко. Червона Армія тоді відступала, залишаючи на страту ворогові дітей, жінок, старих людей.

Сплюндрована Україна ридала кривавими слізьми – слізьми жінок, дівчат, які знали, що будуть брутально збезчещені виродками-фашистами. Тому дівчина Олеся наважується на відчайдушний хід: просить українського солдата переночувати з нею. Здається, інтимна справа… Але тут криється великий патріотизм дівчини – навіть свою дівочу незайманість віддати своєму землякові, а не ворогу, адже фашистів не можна назвати людьми…

Довженко з великим перзирством та огидою показує ницих людей – українських запроданців-старост, поліцаїв. І все ж традиційно українці люблять свою Батьківщину, зневажають смерть, ідуть на все заради визволення рідної землі. Німці були приголомшені стоїцизмом українців і дійшли висновку, що цей народ неможливо підкорити, а раз так – то знищити його; отже, ті зарозумілі нелюди на очах у матерів кидали у вогонь маленьких дітей, вішали, різали, розпинали, вивозили в рабство людей.

Уже з перших днів війни було очевидно, що наші керівні кадри були не здатні взяти справу оборони у свої руки; про це докладно писав і Довженко. Хоча Сталін говорив про безсмертя народу, письменник у своєму кіносценарії прозоро натякав, що народ страждає, мучиться; помирають найкращі його сини та доньки. Отже, було заборонено урядом знімати фільм «Україна в огні».

Патріот Довженко своїм твором засудив війну, її ідеолога – навіженого Гітлера, недолугу політику верхівки, яка обіцяла здобути перемогу малими жертвами на чужій території, а сама віддала на поталу ворогові свій народ. «Україна в огні» - це крик змученого серця письменника-громадянина, уклін своєму народові, який у тяжких иуках здобув перемогу.

А 1945 року режисер записав у щоденнику: «Закінчилась світова війна. Я хочу працювати. Я хочу вірити до смерті, що вже не потрібні будуть людству… генерали. Що буде мир. Що не потрібні будуть герої-мученики».