Утілення в образах драми «Свіччине весілля» одвічного прагнення народу до свободи
Так судилося народові – жити, перемагаючи численних ворогів. Дзвенів меч Ярослава Мудрого в битвах із печенігами, водив Ігор військо а половців, розбив Олександр Невський псів-рицарів німецьких. Віки татарської неволі виніч наш народ, а потім прийшли литовські князі... Київ 1056 року. Місто темне й похмуре, бо люду заборонено навіть свічі світити. Однак народ не змирився ні з темрявою, ні з неволею, тож із вогника свічі розгорілося вогнище народного повстання.
У п’єсі «Свіччине весілля» наскрізним образом є образ світла, але світла не тільки фізичного, але й духовного, бо не може бути життя справжнім при свічках, але в неволі. Темному ремісницькому Поділлю протиставляється осяйний вогнями замок воєводи. На цьому протиставленні й побудовано твір: світло протиставляється темряві, трудове Поділля – горі, на котрій стоїть замок воєводи.
Мужнього й відвертого зброяра Івана Свічку обурюють князівські умисли, кривда, і він поставив собі за мету боротьбу за викрадене воєводою світло, у чому його підтримали й кияни. Задля бідняків Іван Свічка наважується пробратися до замка та викрасти грамоту, даровану Києву унязем Олександром на право світла.
Юнак гордо відкидає пропоновану воєводою угоду: поверни привілей – будеш живий, хоч і без світла. Відкидає, бо не лише особистим щастя живе людина, він лине думкою в майбутнє.
Мужній і сильний Іван Свічка щиро кохає прекрасну Меланку, але вона не такої вдачі. Вона ладна прожити життя з милим у тихому куточку в темряві, відмовляє його від боротьби за світло, боїться його втратити. Однак для Івана світло – це не тільки освітлення в оселі, але й воля, світле життя без гнобителів.
Коли зброяра тягнуть на розправу, він звертається до друзів: «Благаю, бережіть мою єдину». У відповідь пролунала йому урочиста, як присяга, погроза панству: «Постривай! Ще не скінчилось Свіччине весілля!»
Автор переконливо показує одностайність цеховиків під проводом Свічки. А якщо народ стає на боротьбу за світло, волю, він неодмінно переможе. Перемагають ремісники, запалюють вогні на честь весілля Свічки з Маланкою, та не обходиться без жертв: гине Маланка, гине Передерій.
Свічці та його побратимам протиставлені воєвода, литовські лицарі. Який же темний і зловісний їхній світ, нехай і осяяний безліччю свічок. Жорстокість, деспотизм, п’яні бенкети. Особливою жорстокістю й цинізмом разить поведінка Козски, який зпбороняє Меланці світити свічку, коли помирає її мати.
У «Свіччиному весіллі» І. Кочерга змалював волелюбний народ, який століттями через криваві битви з поневолювачами трудно, але вепвнено йде до волі. Створення образу Меланки автор вважає за мету свого життя, бо в ній він убачає долю України, яка через нещастя й бурі пронесла вогник свічки, що освітлювала шлях до свободи. Якщо вже боротися, то до кінця за волю, за світло:
До помсти всі! До волі! До борні!
На честь її по цілому геть місту
Засвітимо весільні ми огні.
Який величний і могутній наш народ! Яка героїчна його історія! І якщо ми станемо носіями найкращих його рис, то здолаємо всі труднощі.
