Вивчаючи літературу, бачимо, що багато героїв із великою симпатією ставилися до такої неоднозначної фігури, як Наполеон. Це, наприклад, Є. Онегін, князь Андрій Болконський, Родіон Розкольников. І кожен із них зумів вибрати, почути, розгледіти й побачити в Бонапарті ті риси та якості, котрі дозволили багато що про нього дізнатися.
Фантастичний шлях від капрала до імператора, пройдений Наполеоном – все це запаморочило голову багатьом молодим людям і у Франції, і в Росії. У Наполеоні бачили яскраву, видатну особистість, котра зуміла довести всьому світові свою силу та велич.
А що ж приваблювало головного героя твору Стендаля «Червоне і чорне», написаного 1830 року – Жюльєна Сореля – в Наполеоні? Він мріє слідом за Бонапартом пройти такий самий блискучий шлях і бачить перед собою образ імператора, створений його ж уявою. Жюльєн із дитинства мряв стати військовим, його приваблювало в Наполеоні те, що безвісний і бідний поручик прославився за допомогою тільки своєї шпаги, став володарем світу.
Для Сореля слова «багатії» та «нахаби» були однієї категорії, і його сумління нашіптувало йому, що і він може досяти «брудного багатства». Відчуваючи відразу до людей, подібним до пана Вально, він щоразу думав і «тужив» за часами Наполеона, які асоціювалися в Жюльєна з чесною й гідною поведінкою людей.
В епоху Бонапарта Жюльєн Сорель міг би завдяки своїй енергії та волі прославитися на полі бою, виконати подвиг. Але нинішньому суспільству не були потрібні такі люди, як він. Місце в суспільстві залежить від грошей і походження, і Стендаль разом зі своїм героєм Сорелем тужить за чистим і чесним двобоєм Наполеона у відкритому бою за гідне становище людини в житті.
