До свого твору «Fata morgana» М. Коцюбинський взяв підзаголовок «Із сільських настроїв» і цим точно передав свій намір відтворити почуття й переживання героїв – селян – під час революції 1905-1907 рр. Конфлікт людини зі світом – основна думка твору, яка проходить через душі героїв, що живуть ніби в подвійному вимірі.

Марево, міраж… А хіба не викликає співчуття доля Маланки, в якої руки почорніли й потріскалися від роботи на панів. Вона любила землю, город, а змушена була доглядати панських свиней, варити челяді їсти. Мрії жінки розбиваються об жорстоку реальність. Для неї земля «як марево поманила і як марево щезла» і надії на щасливе зникли і розвіялися, як міраж.

Такими ж наївними були мрії Андія Волика, чоловіка Маланки. Він зневірився в праці хлібороба, що зрощумів, що в тогочаних умовах біля землі нічого не заробиш. Гуральня – ось вершина його бажань. Волик гадав, що тільки на ній він зможе заробляти, і лише коли він, скалічений, втрачає роботу, то починає розуміти, що немає правди в суспільстві, та й від «доброго» панича Льольо добра теж не варто чекати.

М. Коцюбинський глибоко осмилив і показав трагічні наслідки експлуатації людини людиною.

А червоне марево пожеж – це зовсім інше! Окремо в романі виступають образи революційної молоді: Гафійка, Марко Гуща, Прокіп Кандзюба. Вони мріють про час боротьби за щастя.

Лише в мареві революційної боротьби селянство побачило вихід зі свого підневільного становища, шлях до здобуття землі й волі. Через усю повість «Fata morgana» проходить образ землі й хліба. Письменник утверджує ідею, що сила та велич людини – в її невтомній праці на рідній землі, у любові до природи. М. Коцюбинський безмежно вірив у трудящу людину, у великий потенціал її духовності.