Є поеми, в яких пісенне кожне слово, ніжна його мелодія озветься в серці теплими спогадами. Немов до цілющого джерела, припадаємо ми до пісень видатного нашого поета Андрія Малишка, щоб глибше відчути силу й міць рідного красу, красу своєї землі. Його пісні роблять нас багатшими душею, кличуть у квітучі поля й гаї, нагадують про рідний дім, материнську усмішку. Головне джерело цих поезій – невичерпна народна пісня, що є виявом духовности в естетично сприйнятому народнорозмовному слові.
Хто не знає чудових рядків «Пісні про рушник» А. Малишка, покладеної на музику П. Майбородою! Мати передає синові разом із піснями свій життєвий досвід:
Рідна мати моя, ти ночей не доспала,
Ти водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала…
Отож і любив Малишко рідну мову й пісню понад усе. Більша частина творів його інтимної лірики – це пісні, які вже стали воістину народними.
Пісня «Вогник» - ліричний спогад про рідну хату, тополину під її вікнами, а головне – батька й матері. Як багато говорить ця пісня вдячному серцю!
Чудові ліричні пісні супроводжували й супроводжують молодість цілих поколінь: «Колгоспний вальс», «Ми підем, де трави похилі…», «Київський вальс», «Пісня про Київ» та багато-багато інших.
Другою мамою, справжнім добрим другом стає для багатьох учнів улюблена вчителька… Із року в рік хвилює серця й учнів, і вчителів пісня «Вчителька», і кожен, слухаючи її, з теплотою згадує свою найулюбленішу вчительку – ту єдину, рідну, незабутню, щиро любиму, яка дала путівку в життя та стала немов ангелом-охоронцем для юної людини… Ця пісня – низький уклін усьому вчительству.
Останньою піснею Андрія Самійловича, написаною за тиждень до смерті, була прекрасна «Стежина».
Дощами мита-перемита.
Дощами знесена у даль.
Між круглих соняхів із літа
Мій ревний біль і ревний жаль.
«Стежина» - це роздум над людським життям, і немає тій стежині ні кінця ні краю, весь час чиїсь ноги топчуть її. Бо життя вічне, на зміну одним людям приходять інші…
