Ні, не живі. Вони померли давно, їхні імена та вдачі назавжди забуто. Вони виникли з замкненої суспільної групи, яка давно відділилася від решти народу. Ґвинтики бездушної державної машини, вони й самі часто ставали начебто своєрідними механічними пристроями для державних справ. І взагалі вони померли саме тоді, коли було зруйновано машину, живими частинами якої вони були.
Але існуть нинішні чиновники, вони вийшли з нашого середовища, вони нам рідня, свої, і це їх шокує. Правителю не гоже мати родичів серед керованого народу: це принижує й не дозволяє застосовувати «непопулярні заходи». Щоб відгородитися від народу, вони призначають собі величезні, нечувані оклади.
І, звісно ж, вони крадуть, хоча крали ще раніше, бо чиновники всіх часів і народів здебільшого нечисті на руку. А тепер вони взагалі беруть до безкінечности. Якщо наш чиновник говорить про порушення закону, на скільки він щиросердний? Та взагалі не варто приписувати гріхи тільки нашим «слугам народу», час від часу скандали потрясають і «цивілізовані» країни з часів Хаммурапі до наших днів.
Гололівський чиновник у порівнянні з нашим – бовдур-нечема, жива друкарська машинка. У наших тепер принтери й ксерокси, комп’ютери й сканери… Цивілізація, НТР і прогрес.
Інфляція з часів Гоголя знецінила асигнації, так що беруть так, як чиновникам із «Мертвих душ» і «Ревізора» навіть не снилося.
Але Микола Васильович Гоголь зробив насправді геніальне відкриття – він передбачив багато що, у тому числі й наших спритних – уже зовсім не гоголівських – чиновників.
