Людина з’являється на світ раніше, ніж народиться: за роки до цього родина, рід створюють її вдачу, звички й навіть погляди. Декому з нас, відміченим талантом, вдається піднятися над уписаним, упечатаним в нашу свідомість ликом минулого. Таким був і Данте Аліг’єрі.
Він народився у Флоренції в епоху Середньовіччя, коли гули хрестові походи та пишне життя лицарів, було всевладдя католицької церкви та Папи Римського. Юнак здобув традиційну для того часу освіту – богословське та «філологічну», але не обмежився цим і займався самоосвітою.
Іще в дитинстві він зустрів дочку сусіда – Беатріче, яка не стала його дружиною, але за своє недовге життя стала його поезією, і живе й понині у творах Данте «Нове життя» та «Комедія» (означення «божественна» додали пізніше шанувальники таланту письменника). Молодий Данте виступав із містянами проти Папи БоніфаціяVIII, котрий намагався підм’яти під себе місто-республіку. За цей протест письменника вигнали з Флоренції, і останні 19 років свого життя він провів у вигнанні.
Перше, земне, життя Данте обірвалося 1321 року, а друге – триває й досі, тому що велика людина – це лист із минулого в майбутнє, бо така людина передає свої відкриття майбутнім поколінням. Після Данте книжки писалися не по-латині, а живою італійською (французькою, іспанською, німецькою тощо) мовою. Він зумів показати напередодні епохи Відродження, що можна змалювати живу людську вдачу. Й автор «Божественної комедії» існує й зараз навіть для тих, хто не читав його книжок та не знає його імені, і це його життя…
