Скільки почуттів, ніжності вкладав у свої рядки Андрій Малишко! Мабуть, не було ще такого письменника, який би від усього серця висловив любов до рідного краю і прагнув, щоб його сучасники відчували святість своєї землі. Уже перша його збірка – «Батьківщина» (1936 р.) засвідчила, що в україньку літературу прийшов новий співець і патріот України. Образ рідного краю звучить у багатьох віршах поета, передається через деталі життя чи образи людей. Називаючи Вітчизну великим словом – мати – поет висловлює готовність стати на її захист:
Рідну, добру, у крові умиту,
Я тебе нікому не віддам!
Невтішні думки про страждання українців під час Великої Вітчизняної війни невіддільні в поета від споминів про батьків, про місто юності – Київ (це поезії «Україно моя», «Київ», «Мати», «Дніпро», «Харків»). А звитяжні герої-захисники Батьківщини в минулому служать для поета прикладом самовідданості в боротьбі.
Чимало поезій написав А. Малишко про самовідданість учинків воїнів Радянської Армії, але зупинитися, на мою думку, варто на поезії «Балада про колосок».
Ідучи в похід, солдат узяв із собою «сухеньку грудочку землі, обпалену снарядом». Довго він її носив дорогами війни, аж поки не сталося диво6
І в грудці зерно проросло
На втіху всьому взводу…
Тоді солдатські руки, які знудьгувалися за рідним домом, за працею, по-хазяйськи поклали проросле зерно в попелище, і виріс із нього колосок. Автор показує: ніякі злигодні війни не в силі здолати в людині любові до життя, до рідної України.
Відгриміли останні бої, відійшли в минуле грізні дні Великої Вітчизняної. Народ почав відбудовувати господарство, заліковувати душевні рани. Чи міг поет відсторонитися? Звичайно ж, ні. У післявоєнній творчості він і далі прославляє рідний край, трудівників-українців. А. Малишко в усьому хоче бути вірним сином України, безмежно відданим, навіть готовим перевтілитися в дерево.
Поет може стати зерниною або солов’єм, щоб «від пізніх зір до ранніх зір» служити піснею своїй землі. Щоб бути гідним сином України, поет по-синівськи звертається до неї:
Лиш ти, як мати, дай мені
В кипучім гарті, в пламені,
Снаги залізної навіки…