Творчі роботи наших відвідувачів


Автор: Олена Акульшина
Твір на тему

Роль ліричних відступів у поемі М. Гоголя «Мертві душі»

Прекрасний твір М. Гоголя «Мертві душі» цілком підходить під визначення жанру поеми, адже він передбачає не тільки віршовану, поетичну форму, а й такий твір, в якому поряд із зображенням подій автор виражає свої думки й почуття щодо них.

Розвиток сюжету твору такий: у якійсь родині народився хлопчик, він отримав суворе виховання, потім практично без грошей його було відправлено до гімназії, після закінчення якої він служив, усюди крав і всюди попадався. Потім йому на думку спала ідея купівлі мертвих ревізьких душ, і ця афера відбувається просто перед читачами. Після викриття найдурнішим зі своїх партнерів, Чичиков вимушений залишити місто N. Але левову частину тексту становлять несюжетні частини, передусім ліричні відступи.

Можливо, це тому, що в страшному балагані губернського міста просто немає нормальних людей, котрі б самим фактом свого існування ставали взірцем для оцінки вчинків всіх дійових осіб. Із позтивних героїв залишається лише сам автор, який не бере участи в подіях, але спостерігає та оцінює їх.

Картина балу в губернатора супроводжується ліричним відступом про товсті, під якими швидше за все прогнеться, чем їх зіштовхнуть із нього, і тонкі вертопрахи… При цьому Гоголь не забуває нагадати, що його головний герой не товстий, але й не тонкий.

Поруч з історією про занепад Плюшкіна – сповнений пронизливої туги відступ про молодість і грізну старість, котра нічого не повертає й не віддає. А наприкінці цього відступу – заклик забирати з юности рухи людської душі. Прекрасний ліричний відступ про талант і силу руського селянина, якому дай тільки сокиру, і немає такого дива, яке б не змайстрували його вмілі руки.

Але найпатетичніший ліричний відступ розгорнувся наприкінці першого тому. Із міста N від’їжджає за порадою влади Павло Іванович Чичиков разом із Петрушкою та Селіфаном. Поступово розповідь про сумнівного героя нових часів переходить у гімн Росії. І відрине від серця читача зла туга: не пропала ще надія на землю, яка розстелилася на одну шосту частину Землі, і хай автор не знає шляху своєї країни, він бачить, як «дають їй дорогу інші народи й держави».