Проблема добра й зла в трагедії В. Шекспіра «Гамлет»
Бувають часи, коли «компас» моралі перестає вірно служити людині, бо величезні маси людей раптом стають сповідувати інші моральні цінності або й узагалі не сповідувати нічого. Тоді вже не можна орієнтуватися на звичне, загаотноприйняте та доводиться самому вирішувати, що таке Добро й Зло. Саме в такий страшний період змін прийшов у світ Гамлет, син короля Данії. По суті, вся трагедія полягає в тому, що доводиться за все людство вирішувати, що таке Добро та що таке Зло…
Клавдій заздалегідь спланував убивство батька Гамлета, а залишки совісті можна залити алкоголем або заспокоїти покаянною молитвою. Існують певні норми поведінки вдови, у тому числі заборона на заміжння під час трауру, але молодість (а Гертруда була ще молодою) минає, та й корону впускати не хочеться. Отод зрада стає вигідною для багатьох персонажів – Полонія, Офелії, Лаерта, Розенкранца й Гільденстерна, Озрика… Хоча деякі з них просто піддалися стадному почуттю…
Гамлет прагне відновити розхитаний каркас людського світу, а для він має знайти добро й нічим не заплямити його, та він зможе це зробити. Він називає світ диким садом, який плодить зле й дике сім’я; в’язницею. У найвідомішому монолозі «Бути чи не бути» він висловлює сумнів у самій цінности такого життя, розуміючи, що ті моральні закони, які віе пропагує, не сьогодні й не завтра виправлять свідомість людей. А це закон рівної цінности людського життя, адже для молодика абсолютно всі люди рівні, незалежно від їхнього статусу і суспільстві. Це закон правди, що примушує «повернути очі… просто в душу, а там усюди стільки чорноти!» Це закон правди, котрий забороняє любити й пробачити зраду, він приводить героя не до кревної помсти, а до розкриття злочину. Де немає правди, там немає нічого, і брехня так само вбиває людські почуття, як отруєна рапіра – тіло.
Для Гамлета добро – це все, що робить людину «Людиною у повному сенсі цього слова», і передусім – правда про людину та її життя. А зло – це те, що не дає людині йти до досконалости: брехня в словах, почуттях, думках, учинках тощо.
Правила, або закони, моралі, звісно ж, змінюються, стають більш людяними, але їхні основи – непорушні.
