На мою думку, негативний без усяких застережень, і слід відмести думку, що йому умови тодішнього життя не дозволяли зробити нічого доброго. Його ж ніхто не примушував робити погане, а він робив і сам розумів це, якщо написав у своєму «журналі», що почувається сокирою в руці ката. Тільки сокира залізна й не відрізняє, що їй рубати.

Хто ж «рубив» цю сокиру, що мислить? Спочатку це була група «чесних контрабандистів»…. Ундіна та Янко залишають Тамань, кидаючи напризволяще стару й сліпого.

Далі довгий перелік жертв, убитих насправді чи духовно. Безглуздий двійник нашого героя, я маю на увазі Грушницького, холоднокровно вбитий на дуелі, яку врешті-решт спровокував сам Печорін для своєї розваги.

Зруйновано родину горського князя: його самого та його дочку зарізано, син загинув в абреках, став розбійником і ворогом Росії Казбич.

Навіки скривджені Максим Максимич і княжна Мері. Про зруйновану долю Віри теж не варто забувати….

Дійсно, у царській Росії часів Миколи Першого Печорін не міг знайти для себе заняття до серця, справи, корисної для країни. Але ж цей список! Чи може власне нещастя бути виправданням душогубства? По-моєму, ні. Значить, винен Григорій Олександрович Печорін, тобто він є негативним персонажем. Тим паче негативним, що викликає співчуття й жалощі в читачів.