Що дозволяє Простаковій безкарно виявляти свій «пекельний норов»?
Скотинін розорив своїх селян і шкодує, що, знявши шкуру, більше й узяти в них нічого не може. Крута й сестриця його, у заміжжі Простакова, знали її кріпосні та стайню, де лягали під панівські різки. Але чому ж селяни терплять насилля над собою, чому пани можуть виявляти свій «пекельний норов»? Пояснень цього в комедії є багато.
Про це у творі прямо не говориться, але є один момент, який можна сприйняти як певний натяк. Серед учителів Мітрофана є Кутейкін (це прізвище означає приналежність до стану церковнослужителів. І якщо Цифіркін обурюється та докоряє своєму учневі, якщо Вральман іронізує, називаючи недоросля «осьмым чудом света», то Кутейкін згоден на все, що задовольнить господиню маєтку. Нескладно здогадатися, що так само поводився майже кожен із «кутейкіних», освячуючи іменем Божим «пекельний норов» та порядки.
І знову явно про це не говориться, але коханий Софії – офіцер Милон – не випадково перебуває зі своє військовою командою в помісті Простакових. У літературному творі, як і в житті, нічого випадкового не буває взагалі. Чи не для того тут солдати, щоб угамувати селян, якщо ті надумають помститися за свої образи?
Пан Правдін, звісно, накаже взяти під опіку маєток поміщиці-розбійниці, та, певно, не через селян. Простакова далеко зайшла, намагаючись учинити з дворянською дівицею, як із дворовою дівкою. Але навіть якщо причина його втручання – непосильний гніт кріпосних, то й тут він не скасовує, а тільки полегшує гніт; бо сам Правдін – дворянин, чиновник дворянської держави, що захищає інтереси дворян. У любов Правдіна до селян вірити не варто, тому що на Скотиніна ніякої опіки не накладено, а він не кращий за сестру.
Звісно, розумний і освічений поміщик дещо обмежив би свої апетити, пам’ятаючи, що краще отримувати небагато, ніж не отримувати взагалі нічого і на додачу ще й опинитися в пеклі селянської війни. Прочиавши комедію «Недоросль», будь-яка людина зрозуміє, що не була пугачовщина безглуздою: її мета була скинути з плечей геть скотиніних і простакових, пращури яких, можливо, і зробили щось корисне для держави, але нащадки образили їхню пам’ять і стали руйнувати те, що будували попередні покоління. І був той бунт безплодним, бо не давали пощади своїм рабам і їхні невгамовні пани. І все це було так явно, що невдовзі Державін звернувся до Бога:
