«…І свічки мирної не варта та країна, що в боротьбі її не засвітила» (за драмою Івана Кочерги «Свіччине весілля»)
Прочитавши драматичну поему Івана Кочерги «Свіччине весілля», ми ніби самі опиняємося в старому Києві на початкуXVIст., серед чистих і чесних, працьовитих людей Поділля. Нелегко живеться цьому люду. Воєвода намагається перетворити трударів на невільників, він позбавив їх цехових привілеїв, заборонив світити світло в хатах, а з тих, хто намагався порушити це правило, збирав «щедру дань», доводячи цим народ до відчаю.
Та не перевелися в Києві сміливці: молодий, гарний зброяр Іван Свічка не хоче миритися зі сваволею воєводи. Кохання до нареченої та прагнення кращої долі для Батьківщини підштовхує його до боротьби за світло в хатах. Іван має найбільший авторитет у цеховиків, він справжній боєць. Він не хоче кровопролиття, намагається словами довести правду, але таким людям, як воєвода та князь Ольшанський, важко зрозуміти народ – вони звикли лише кривдити й знущатися.
Образ світла стає символічним образом свободи, на боротьбу за яку підіймається київський люд, очолюваний Свічкою. Народ, який бореться за свободу, - непереможний, і цьому є багато прикладів в історії.
Український народ протягом усього свого існування був змушений відстоювати свою волю. Українські землі топтали загарбники, шматували на частини владні імперії. Проте нічого в них не вийшло, завжди знаходилися герої, які очолювали боротьбу за незалежність. У нас є всі підстави пишатися своєю країною, її історією, і якій дуже багато людей повторювали подвиг І. Свічки, піднімаючи народ на справедливу боротьбу, для яких слова з твору «Свіччине весілля» стали девізом: «...без борні нікчемні всі молитви. І свічки мирної не варта та країна, що в боротьбі її не засвітила».
