Видатний поет XX століття, талановитий, тонкий, оригінальний, але, на жаль, майже зовсім не оцінений прозаїк і публіцист, цікавий критик і літературознавець – таким був Павло Тичина.

Поступово, але неухильно поет знаходив свою, тільки йому притаманну манеру письма. Кожний його вірш – це особлива картина, яку читач уявляє собі. Усе передається за допомогою слів, але результат не можна описати словами.

Павло Тичина – поет від природи, його вірші йдуть від душі, у них він вкладає частинку себе. Його інтимна лірика вабить читача своєю чистотою почуттів кохання, оригінальністю образного мислення, описом почуттів героя:

О люба Інно, ніжна Інно,

Любові усміх квітне раз – ще й тлінно,

Сніги, сніги, сніги…

Я Ваші очі пам’ятаю.

Як музику, як спів…

Однак Павло Тичина – не тільки лірик: він іще й живописець. Його твори, які присвячені рідній природі України, - це теж картини. Вони мають таку ж неповторну глибину почуттів, як й інтимна лірика. Він розповідає про свою Україну зі справжньою синівською любов’ю:

Там тополі у полі на волі

(Захід сонця за обрій поніс)

З буйним вітром свавільним і диким

Струнко рвуться кудись у далеч…

Але в житті поета були такі часи, коли треба було писати, - війна. Палають міста й села, всі піднялися на боротьбу з ворогом. Поезія Павла Тичини теж воювала, ненавиділа, окрилювала. Гнів і ненависть, ніжність і ліричність, філософська заглибленість у проблеми життя й смерті – ознаки його творчості періоду війни6

Тримайте ж високо звання бійця!

Вперед несіте прапор Перемоги!..