Василь Симоненко – тонкий, ніжний поет-лірик, який любив рідну землю, невмирущу українську пісню, мову свого народу, свою країну. В його юнацькому серці завжди була любов, віра в людину, а поезія його позначена багатьма якостями. Перша – це новаторство, яке виявляється в змісті творів, у широкому інтересі до внутрішнього світу простої людини, у проникненні в її психологію та розумінні її людської гідності. Одним із перших його віршів, що справив враження вибуху, є вірш «Ти знаєш, що ти – людина?..», який здатен перевернути душу, примушує замислитися, шукати шляхи в майбутнє:
Ти знаєш, що ти—людина.
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя—єдина,
Мука твоя—єдина,
Очі твої—одні…
Вірші збірки «Тиша і грім» - то вияв безмежної любові до рідної України, до прекрасних, душевних трударів («Україні», «Лебеді материнства», «Дід умер», «Задивляюсь у твої зіниці» та інші).
Україна для поета – єдина, безмежно дорога Вітчизна, без якої життя втрачає сенс, поет живе й творить заради неї:
…Ради тебе перли в душі сію,
Ради тебе мислю і творю…
Поетично й образно розкрито синівську любов поета до своєї Батьківщини, рідного народу в поезії «Лебеді материнства», якою наголошоне святе почуття патріотизму. В. Симоненко зміг знайти теплі, задушевні слова, в яких передав й інтимність любові до рідної матері, і любов до неньки-України:
…Можна вибрать друга і по духу брата,
Та не можна рідну матір вибирати….
…Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Своїми творами В. Симоненко утверджує й почуття неповторності кожної особистості, національної гідності (поезії «Я», «Дума про щастя», «Баба Онися» тощо).
Лірика Василя Симоненка примушує замислитися над загальнолюдськими проблемами добра й зла, сенсу життя земного:
…І хочеться так любить, Щоб навіть каміння байдуже Захтіло ожити і жить! Воскресайте камінні душі, Розчиняйте серця і чоло, Щоб не сказали про вас грядущі: -Їх на землі не було.
Також у поетичному доробку письменника є мотив викриття того негативного, що було в чиновників-бюрократів, у вдачах різних людей, бо людина живе не для того, щоб «лицемірити, «чванитись пихато», «дуракам пускати в очі дим». Упевненість у майбутньому, віра в перемогу добра й справедливості – все це знаходить вияв у поезії Василя Симоненка.
