Роль авторських афоризмів у комедії «Горе від розуму»
Майже двісті років минуло з того часу, як розійшлися серед публіки, що читає, різностопні ямби неперевешеної комедії «Горе від розуму» О. Грибоєдова. Вважається, що тільки той театр має повноцінний акторський склад, в якому «розходяться» ролі грибоєдівського шедевру. Недарма О. Пушкін висловлював захват щодо віршів комедії та пророкував їм безсмертя, гадаючи, що народ їх сприйме як свої. І це не випадково: вірші Грибоєдова афористичні.
Цікаво, що до афоризмів тяжіють усі персонажі комедії, це тому, що вони не шукають своєї правди, вони вже знайшли її та відлили для сееб в срібло (слово – срібло, а мовчання – золото).
«От отож-бо, всі ви гордії!» - підсумовує Фамусов свої спостереження за молодим поколінням, і сюди помістилися і Чацький, і дочка, і місцеві «карбонарії».
Свої погляди в афористичних фразах висловлює й Молчалін, тут що ні фраза, то перлина («Адже потрібно ж залежати від інших», «Не смію свого судження вимовити», «І нагороди брати, і весело пожити»). Із цих висловлювань очевидно, що не має рації Чацький у своїх судженнях про малий розум Олексія Степановича. Світ, в якому він живе, Молчалін пречудово розуміє, він використовує його вади у своїх егоїстичних цілях і змінювати не буде.
Афористичний і головний герой, його слова в усіх на слуху, згадати хоча б ці – «А судді хто?», «Щасливі годин не спостерігають» чи «Служити б радий – прислуговуватися тоскно». І пішли гулять країнами, відділившись від автора й твору «Карету мені, карету!», «Сюди я більше не їздок», «Мішанина мов» та багато інших…
