Щирість, задушевність, яскрава образність, звернення до найкращих людських почуттів – основні риси поетичної спадщини Володимира Сосюри – одного з найтонших ліриків української літератури XX ст. Здається, кожен знає ці натхненні рядки:
Так ніхто не кохав. Через тисячу літ
Лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання…
Поет творить хвилюючу гаму людських почуттів, народжених коханням. Поетична гіпербола перших двох рядків стає камертоном усієї поезії, в якій письменник у народно-пісенному ключі оспівує чисте почуття любові. Образ весни співзвучний образу коханої зі щасливими очима, які тривожать і западають у душу ліричного героя, здатного зірвати для неї «Оріон золотий».
Про чарівність і неповторну красу першого кохання говорить поет у вірші «Коли потяг у даль загуркоче…» Ліричний герой окрилений, сповнений теплом, яке дарує йому кохана. Він іде на фронт захищати рідну землю, свою кохану, повертається додому – і на нього чекає гірке розчарування – зрада. Порівнянням «лиш любов, як у серці багнет…» поет образ відтворює душевний стан свого героя.
Щастя побачення й сум розлуки, радість від розділеного кохання та біль за нездійсненним коханням знаходять свій вияв в інтимній ліриці В. Сосюри. Так, у вірші «Марія» поет тонко відтворює сум’яття людської душі, спричинене не просто розставанням, а передусім тим, що ліричний герой мусить щось приховувати від коханої:
Я не можу сказать, я боюсь розкать,
Що тебе я уже покидаю…
З осоюливою теплотою малює поет образ коханої, але найбільшу увагу надає очам – дзеркалу душі. Вони – наскрізний образ його інтимної лірики, очі співають, мовчать, «щастя і тривога на щоках холодних від очей цвіте».
Для ліричного героя Сосюри любов, вірність, відданість коханій невіддільні від любові, вірності й відданості рідному краю, Батьківщині.
У Сосюриній пісні кохання помірна гармонійна єдність людської душі зі світом. Вона виявляється і в розумінні вічності, любові як непереможного закону життя. Ніжність і задушевність, динаміка і лаконізм, вагомість слова та внутрішня схвильованість поета, невимушеність і природність – ці риси індивідуального поетичного стилю Володимира Сосюри притаманні і його інтимній ліриці.