Іван Франко виступав в усіх літературниї жанрах: поезії, прозі, драматургії. Також він був чудовим перекладачем, критиком, істориком літератури, науковцем. Після Тараса Шевченка наполум’янішим народним співцем виступив Франко.

Великоим майстром любовної лірики виступив він у збірці «Зів’яле листя» (уперше видана 1896 р.). У ній поет залишив частину свого внутрішнього «Я», відтворив особисте пережите.

«Зів’яле листя» складається з трьох частин – «жмутків». У першій частині настрої героя відтворено в інтимно-ліричних віршах: «Не знаю, що мене до тебе тягне…», «За що, красавице, я так тебе люблю» тощо. Це лірика глибоких почуттів, пристрасного кохання, але разом із тим в окремих поезіях, як у вірші «Не боюсь я ні Бога, ні біса», прориваються й соціальні мотиви.

«Другий жмуток» складається з поезій, яких показано героя в спогадах про кохання. Пісенністю віздначаються такі вірші: «Зелений явір», «Ой ти, дівчино, з горіха зерня», «Ой жалю мій, жалю…», «Чого являєшся мені у сні» та інші.

У «Третьому жмутку» настрої туги й розпачу посилюються. Поет зумів передати глибокі переживання людини в різних обставинах, показати її суперечливий життєвий шлях. Це свідчить про величезний поетичний хист Франка, про його глибоке знання психології людини.

Ця збірка може бути чудовим зразком естетики інтимних почуттів, і разом із тим вона є зразком того, як поет, користуючись національною пісенною формою твору, підносить проблеми загальнолюдського значення.