Падає сім’я в землю і, якщо створити для нього добрі умови, паросток проб’ється невдовзі, а згодом принесе перші плоди. Щось таке відбувається й із людьми: добре в людини треба виховувати, воно від природи саме не виросте.
Заради свого синочка пані Простакова ладна на все, у тому числі й на злочин. І він довго не примушує чекати – це викрадення людини з метою насильницького шлюбу.
Такая любов до сина нівечить і тіло, і душу хлопчика: ненажерство сприймається як добрий здоровий апетит, а лінощі виправдовуються цілковитою непотрібністю знань. Пані Простакова вигодовує, але не утворює душу, вона зрощує звіреня, але не людину. Коли звіря виростає, він залишає свою матір і забуває про неї, адже більше від неї нічого чекати. Тільки людина не може лишити своїх рідних, бо пов’язана з ними не їжею, а духом, і цей зв’язок нерозривний. Але людини з Мітрофана поки не вийшло, і він грубо відштовхне від себя стару, «що нав’язалася», котру він іще вчора називав матінкою.
Сповнене несправедливих докорів, лайки та кпинів життя Єреміївни. Перетворений на жалюгідну істоту батько сімейства Терентій Простаков, котрий покірно терпить нахабні закиди, лайку та стусани від власної дружини. Окрім цього, успішно отруюється життя Софії.
Так виробляється істота, позбавлена принципів і почуття чести, адже не вважати ж за принцип прагнення бути ситим, чого б це не коштувало оточенню? Якщо ж немає принципів і чести, то про людину говорити не доводиться. Мерзотник, що врешті-решт вийшов, цілком гідний тих норовів, в яких виховувався.
Як усі прибічники ідей Просвіти, письменник Денис Іванович Фонвізін надіявся на те, що освіта, знання виправляють вдачі людей і навчать їх трудитися і розумом, і власними руками. Це один із міфів, що супроводжують людське життя. Однак міфи – це казки, а життя – це життя, мерзотник зі знаннями ще гірше, ніж мерзотник-невіглас, бо в нього набагато більше можливостей зіпсувати людям життя.
