В історії української літератури 1960-ті роки стали роками творчості письменників-шістдесятників, які підняли свій голос на захист правди й простої людини, вони намагалися пробити бюрократичну стіну суспільства. До таких митців належав і Василь Симоненко – тонкий лірик, який своїми зрозумілими всім віршами порушував важливі філософські та гуманістичні ідеали про неповторність кожної особистості, про сенс життя людини:

Ми усі по характеру різні,
І смаки не однакові в нас,
Та одна нас ростила Вітчизна
У великий розбурханий час…

Ліричний герой Симоненка ставиться до людини не як до «ґвинтика», а як до неповторної особистості з власними поглядами, переконаннями, смаками, почуттями:

… Він ладен був мене розіпнути
За те, що я поважаю себе.
Не стала навколішки гордість моя...
Ліниво тяглася отара хвилин...
На світі безліч таких, як я,
Але я, їй-богу, один…

… Ми — це не безліч стандартних «я»,
А безліч всесвітів різних…

Повага до людини, до її власної гідности, до права на її свободу, мети жити так, як вона хоче, - у цьому філософська наснаженість і гуманістична спрямованість поезії Василя Симоненка, а тмоу кожна людина завжди має бути гідна свого імені:

Ти знаєш, що ти — людина.

Ти знаєш про це чи ні?

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина,

Очі твої — одні…

Епіфора «єдина» наголошує на індивідуальності кожної людини на землі, а тому «…жити спішити треба, кохати спішити треба….», бо «…більше тебе не буде, завтра на цій землі…» Однак поет не ідеалізує людину:

Люди різні між нас бувають —
Симпатичні, гарні, чудні.
Дні за днями, бува, куняють,
А живуть лиш у мріях та сні…

… Я судить їх не маю права,
Я для них не бажаю зла…

А тому ще й ще раз пропонує замислитися над своїм життям, щоб не шкодувати, що не так його прожили, бо

…А час не зупиняється, і молодість біжить,

І миті жодної не можна повернути,

Шоб заново, по-іншому прожить.

Поет переконаний, що кожна особистість здатна залишити по собі добру пам’ять у нащадків. Ось на такі роздуми наводить поезія Василя Андрійовича Симоненка, примушує переглянути своє ставлення до людей, до тих, хто пліч-о-пліч іде з тобою широкою життєвою дорогою.