Україно, Україно!

Серце моє, ненько!

Як згадаю твою долю,

Запраче серденько!

Т. Г. Шевченко

Тарас Григорович Шевченко – видатний поет української літератури, за своє життя він написав багато творів, кожний з яких є справжнім витвором мистецтва, в усі періоди творчості Шевченка бачимо його зацікавленість історією України, у своїх поемах «Холодний Яр», «Тарасова ніч», «Іван Підкова», «Гайдамаки» та в поезії «До Основ’яненка» автор зображує велич і красу козацької звитяги. Шевченко пишався героїчним минулим свого народу, щиро вірив, що слава козацька слава «не поляже, не поляже, а розкаже, що діялось на світі, чия правда, чия кривда і чиї ми діти».

У поезії «До Основ’яненка» вкрай гостро відчувається туга за козацькою вольницею – за звитягою запорожців, за всім, що уособлює українську старовину. Уся поезія пройнята духом запорозької минувшини, але спроектована в сучасність: автор промовляє до національної свідомості українців, до їхньої честі й гідності. Нація, що має такі пісенні скарби, не може загинути. Українці, пишайтеся:

Наша дума, наша пісня

Не вмре, не загине…

От де, люде, наша слава,

Слава України!..

За рік до цієї поезії Т. Шевченко написав невелику поему «Тарасова ніч», в основу якої покладено історичну подію – перемогу козаків над польськими військами 1630 р. Кобзар оспівує минулі перемоги козаків над москалями, татарами, турками й ляхами, і почуття гордості за звитяжну славу предків переплітається з журбою:

Була колись гетьманщина,

Та вже не вернеться.

Було колись – панували,

Та більше не будем!

Тії слави козацької

Повік не забудем!

Оспівав Шевченко й Івана Підкову – сміливого отамана, котрий не раз очолював походи на Туреччину. У поемі цей козарлюга змальований мужнім, справедливим, за що побратими його дуже шанують. Хоробрість притаманна кожному з запорожців, і, оспівуючи їхні славні перемоги, Великий Кобзар використовує рефрен «було колись»:

Було колись – в Україні

Ревіли гармати;

Було колись – запорожці

Вміли панувати.

Панували — добували
І славу і волю —
Минулося: осталися
Могили по полю…

Могили ті – і свідки гучної слави, і нагадування сучасникам, що втрачене можна відновити, що такі люди, як Іван Підкова, і зараз, напевне, є, бо дух народу незнищенний; Т. Шевченко дуже сумує за колишньою славою предків, проте надіється на краще.

Твори Тараса Шевченка свідчать про те, що треба вчитися в козаків волелюбності, громадської мужності та людської гідності. У його поемах майстерно показано лицарську звитягу запорожців XVIII ст., коли «гомоніла Україна»; автор правильно зробив висновок, що народ повинен берегти й шанувати пам’ять про козацьку славу, адже це – героїчна та яскрава сторінка багатої історії нашої Батьківщини.