Проблема людської долі та совісті в романі О. Гончара «Собор»
Собор, соборність, єднання… У цих словах звучить така сила мудрості, єдності, розуму народу, який цінує й поважає себе. Болем у наших серцях відгукується проблема, яку порушив у своєму романі «Собор» Олесь Гончар. Одним із центральних образів твору є образ собору, який стає символом – уособленням усіх чистих людських прагнень.
Романові був потрібен герой, що виражає пробудження сучаної молоді до духовного життя. Микола Баглай – духовно самостійна особа: він намагається власними очима бачити красу собору, вгадувати її історичний смисл, здатен іти проти лободівської течії. Микола – насправді «юнак чистий думками і непорочний діями», що завжди стоятиме за ті устої, що мають панувати у світі, бо так наказує совість. Естафету дослідника історії славного козацтва підхоплює Ізот Лобода, якого автор називає: «Король Лір! Пророк Ісайя!» Сам він поділяє людей на майстрів і браконьєрів: «Той мурує, той руйнує…»
Прекрасними майстрами-будівельниками в романі постають брати Баглаї, Вірунька та дівчина-сирота Єлька, знеславлена дурними «вбивцями краси». Це їм Ягор Картатий та Ізот Лобода лишають свої досягнення, життєвий досвід, мрії про щасливе майбутнє; бо серця цих людей не розійшлися з правдою, зберегли духовну цілісність своїх душ.
Не така вже й проста особистість Володька Лобода. Він елемент велетенського механізму тоталітарного суспільства, а от про його душу говорити не варто, адже вона занапащена, атрофована, цілком підпорядкована державній системі. Тому він утрачає батька, зберігає страх перед справжнім почуттям Єльки.
Роман торкнувся багатьох проблем людства, які існують і донині. Дуже яскраво відображено два боки економічної проблеми – екологія довкілля та екологія душі. Ми маємо розв’язувати ці питання відразу: не розв’язавши проблем чистоти нашої планети, ми шкодимо своєму тілу й душі.
Усім своїм глибоким філософським змістом «Собор» звернений до нас, ми повинні шанувати й берегти національні святині. Олесь Гончар своїм романом закликає берегти «собори душ своїх», бо без них ми не збудуємо молодої держави, не постанемо у світі як незалежний народ. Тому височіє «сива скеля віків» і мовчанням своїм кидає людству докір, який і крізь риштування дає душі чистоти, наснаги.
