О. Пушкін умістив у собі цілий світ, відобразив усі прояви життя, мав широкий погляд на світ. Адже поет чув і гул великих історичних подій, і тихе шепотіння закоханого серця. Він описував бали, народні традиції, давав яскраві картини пейзажів. Але головною темою його поезії була, як відомо, тема свободи, це він сам сказав у віршах «Пам’ятник», «Вольність»).
1819 року народжується один із найвідоміших творів поета «Село». Він починається чарівничими рядка освідчення в коханні рідному краю. Але сама думка, що в цьому просторі сусідами є дике панство й худе рабство, для Пушкіна жахлива, і поет думає про інші підходи до боротьби за визволення:
Свободи таємний страж…
Останній суддя ганьби й образи…
Свобода для Пушкіна не завжди пов’язана з насиллям і кров’ю: є в нього один із найпрозоріших та водночас «густих» за думкою віршів – це вірш «Пташка»:
На чужині свято спостерігаю
Рідний звичай старовини:
На волю пташку випускаю
У світле свято весни…
Олександр Сергійович бачить, що шлях волі всіяний кістками рабів-утікачів та политий кров’ю мучеників, він не може забути ні смерть Рієго, ні Байрона, ні п’ятьох удавлених у Петропавлівській фортеці… І є ще ті, хто «в хмурих прірвах землі», до них він звертається зі словами надії та віри.
Чи вірив він сам, що «брати меч вам віддадуть» за їхнього та його життя та молодости? У будь-якому випадку, тема «вольности святої» є провідною в його ліриці, здебільше в сенсі права особистости самій вирішувати свою долю, самій будувати своє життя за покликом серця. А якщо додати до цього бажання поета визволити селян от ганебної особистої залежности від поміщика, то зрозуміло, чому стверджували, що Пушкін заполонив Росію обурливими, тобто такими, що спонукають до обурення, віршами.
