Жюльєна Сорель – романтичний герой твору Стендаля «Червоне і чорне», ін представник покоління 1820-х років. Він син тесляра з провінційного містечка Вер’єра. Він мріє вирватися звідти у великий світ, бо в рідному містечку його ніхто не розуміє. Із дитинства він марив військовою службою, а його кумиром був Наполеон. Після довгих міркувань Жюльєн вирішив: єдина можливість чогось досягти в житті – стати священиком.
І ось перша перемога, перший «вихід у світ»: Сореля запросили до оселі мера Вер’єра – пана де Реналя – вихователем. Уже за місяць він завоював повагу мера, любов його дітей, а пані де Реналь відчувала до нього щось більше, ніж повага. Проте Жюльєн почувався в тому домі чужим і самотнім, адже там усе було пройняте облудою, прагненням до наживи, боротьбою за владу, інтригами й чутками.
Завдяки протегуванню кюре Шелана Сорель потрапляє до Безансонської духовної семінарії. Навчався він там добре, але від семінаристів тримався осторонь: він дуже відрізнявся від них, а там знання не цінувалися, натомість усіляко заохочувались облуда, «аскетичне благочестя».
І нарешті – перше підвищення: його призначили репетитором із Новог й Старого Заповіту. Жюльєна пітримував його брат Пірар, і молодик був дуже вдячний йому за це. Раптом Сорель зустрів священика, що й вирішило його долю, згодом він переїхав до Парижа й став секретарем маркіза де Ла-Моля.
Перед ним відкивався новий світ, але він був таки самим, як і світ у Вер’єрі та Безансоні. Жюльєн став грати за новими правилами та будувати свою кар’єру, однак усе зруйнував роман із дочкою маркіза – Матильдою. Але кохання це зовсім не було схоже на яскраве й світле почуття, яке поєднувало Жюльєна з пані де Реналь, це швидше скидалося на дуель двох честолюбів. Однак вона цілком могла закінчитися шлюбом, якби не лист пані де Реналь, написаний під впливом братів-єзуїтів. Цей лист зруйнував усі плани Сореля та поставив крапку в його кар’єрі. Прагнучи помсти, він скоює безрозсудний учинок – у вер’єрській церкві стріляє в пані де Реналь.
Отже, все чого так довго й цілеспрямовано прагнув Жюльєн, доводив, що він – Особистість, було зруйновано. Перед судом він розуміє, що йому нема в чому каятися, адже саме суспільство, куди він так бажав потрапити, зломило його, а в його особі – всіх молодих людей низького стану, котрі насмілилися проникнути в «хороше суспільство». Сорель знаходить у собі сили гідно зустріти смерть. Так гине розумна й незвичайна людина, яка вирішила зробити кар’єру, не гребуючи ніякими засобами.
