11 КЛАС

ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬНІ МОТИВИ В РОМАНІ ВАЛЕР’ЯНА ПІДМОГИЛЬНОГО «МІСТО»

ПРИКЛАДИ ПЛАНІВ ТВОРІВ

Варіант 1

I.        Творчий шлях В. Підмогильного.

II.       Роздуми над феноменом людського буття в романі В. Підмогильного «Місто».

III.      Актуальність проблем роману В. Підмогильного «Місто» у сучасному українському суспільстві.

Варіант 2

I.        «Чому людина не має сили виправляти позад себе подій?»

II.       «...свіжа кров села, що змінить його вигляд і істоту» — образ головного героя роману «Місто» Степана Радченка.

III.      Психологічний реалізм із філософським осмисленням само- цінності індивіда як ідейно-стильова домінанта творчості В. Підмогильного.

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Спочатку В. Підмогильний задумував «Місто» як кінокомедію: «Свій роман «Місто» я почав писати зовсім для себе несподівано — воно, за первісним задумом, мало бути кіносценарієм, і то комедією. Головним стимулом до написання такого сценарію був переїзд до Управи ВУФК з Харкова до Києва і та кінолихоманка, що почалася у зв’язку з цим серед київських письменників... Кінокомедію я допровадив до четвертої частини і побачив свою цілковиту безпорадність на цьому зрадливому полі».

Книжка побачила світ у квітні 1928 року і відразу ж отримала схвальну рецензію: «Роман читається легко. Мова барвиста й запашна». Твір знайшов свого читача. Але на початку 1930 року роман було видано у Москві в перекладі російською мовою. І невдовзі газета «Правда» відгукнулася рецензією, у якій зазначалося, що «Город Підмогильного — город люмпенпролетаріата. Книга Підмогильного — книга упадочническая». Після цілої низки розгромних відгуків роман був заборонений, а сам письменник 11 січня 1935 року визнав, що належав до «групи письменників-націоналістів з терористичними настроями у ставленні до вождів партії».

ЕПІГРАФИ ДО ТВОРУ

Дар правдивого спостереження життя, вміння заражати читача своїми настроями, тримати його увагу напруженою протягом усього оповідання — становлять невід’ємну властивість творчості Валер’яна Підмогильного.

Ю. Клен

Свої серця нам виривали,

Чужі тесали нам хрести.

О. Олесь

Життя страшне своєю невпинністю...

В. Підмогильний

ЦИТАТИ З ТЕКСТУ

Прощання Степана Радченка із селом: «Його село, те, що Степан покинув, теж стояло на березі, і зараз він несвідомо шукав спорідненості між своїм та цим селом, що випадково трапилось йому на великій путі. І радісно почував, що ця кревність єсть і що в ці хати, які в свої покинуті, він би зайшов господарем. З жалем дивився, як тане воно, одсуваючись за кожним рухом машин, і от пасмо гидкого диму сховало його зовсім».

Ліричний відступ — міркування про людське призначення: «Життя страшне своєю невпинністю, нестримним поривом, що не схиляється перед найбільшим стражданням людини, показуючи спину її найгострішому болеві. Людина може досхочу борсатись у його теренах — воно пройде мимо з своїми глашатаями, що за страх і за совість кричать світові, що без тернів не буває троянди. Воно — той всесвітній нахаба, що на прохання обібраного жебрака відповідає штовханом, лящами, ціпком і суне далі, попалюючи цигарку, навіть не повернувшись до жертви свій золочений монокль. На руїнах землетрусу вмить виростають курені для живих, що з музикою кинули подушених у землю, домовини проростають травою, і жалібні серпанки спадають з облич, що давно вже прагнуть посміхнутись».

«Поцілунок» підкореному місту: «Не чекаючи ліфта, хлопець притьмом збіг на шостий поверх, і до кімнати ввійшовши, розчинив вікна в темну безодню міста. Воно покірно лежало внизу хвилястими брилами скель, позначене вогняними крапками, і простягло йому з пітьми горбів гострі кам’яні пальці. Він завмер від власного споглядання цієї величі нової стихії і раптом широким рухом зронив у них зачудований поцілунок. Тоді, в тиші лампи над столом, писав свою повість про людей».

ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ

Екзистенціалізм (від лат. exsistentia — існування) — літературна течія, що сформувалася в першій половині XX ст. у Франції. Екзистенція передує есенції — це був головний постулат екзестенціалізму. Письменники-екзистенціалісти прагнули збагнути причини трагічної невлаштованості людського життя.

Серед визначальних рис екзистенціалізму можна назвати такі: напруженість переживання кризи цивілізації XX ст.; наміри подолати одвічний трагізм смертного людського через світоглядні установки особистості, яка морально «випала» зі звичного соціуму й покинута самотня серед ворожого світу; свобода як вища життєва цінність.

В українській літературі екзистенціалізм проявився у творчості В. Підмогильного, І. Багряного, Т. Осьмачки, В. Барки, В. Шевчука, у поезії представників «нью-йоркської групи», у ліриці В. Стуса. Часто межі екзистенціалізму як світоглядної структури є досить примарними, а зарахування до нього окремих митців — суперечливим.

ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ КОМЕНТАРІ

«Коли б хтось із читачів оцих моїх літературних спогадів та запитав мене, кого з молодих українських письменників 20-30-х рр. я вважаю найбільш інтелектуально заглибленим, душевно тонким або, по-простому кажучи, найбільш інтелігентним, то я б ні на хвилину не задумався і відказав — Валер’яна Підмогильного».

Ю.Смолич

«Образ Степана Радченка далеко не однозначний, як його часто трактували. Письменник вивів людину, у якій постійно борються добро і зло, яка інколи заради особистого утвердження здатна піти навіть на переступ, не страждатиме й від людських жертв, і разом — це нординарна особистість із виразною суспільною й психологічною неодновимірністю, не позбавлена вміння скептично, а то й іронічно, сприймати себе і навколишній світ».

В. Мельник

«У романі «Місто» нема експресіоністичного відчаю і напруги попередніх творів Підмогильного, які здаються нам більш сильними й оригінальними. Роман змальовує ...молодого українського селюка, що завойовує місто Київ. Читаючи цей твір, ще раз переконуємось, на головному герої Степанові Радченкові, що в радянському «соціалістичному» місті зникають ліпші і розвиваються гірші прикмети сільської натури. Підмогильний, одначе, не піднімає цей епохальний матеріял і тему до рівня адекватного мистецького образу і проблеми; навпаки, він затушковує їх, підносячи в кінці роману на якусь вершину образ Радченка».

Ю. Лавріненко

ПРИКЛАД ТВОРУ

Активне творче життя В. Підмогильного тривало лише п’ятнадцять років. Результатом його стала ціла низка творів, у яких піднімалися актуальні проблеми українського суспільства початку XX ст. Твори В. Підмогильного розмаїті за тематикою, але провідною в роздумах митця була проблема людини і революції.

Хочеться наголосити на тому, що, формулюючи цю тему в творчості В. Підмогильного, на першу позицію слід поставити саме людину, а не революцію. Письменника цікавить насамперед особистість, якій доводиться будувати життя в неспокійних умовах. Революція завжди означає кардинальні зміни у суспільстві. В. Підмогильний на свої очі бачив, як ці зміни впливають на життя людей. Мабуть, тому героями його творів стають вихідці з народу, частіше селяни. Так, у повісті «Остап Шаптала» головний герой — виходець із села. Він здобуває освіту, отримує роботу, але все одно почуває себе незатишно в атмосфері байдужості. Місто — це специфічна форма існування людини. У ньому діють інші правила, яких не кожен може дотримуватися. Один із дослідників творчості В. Підмогильного, В. Юноша, підкреслював, що письменник знаходиться «на варті страждання», навіть особистого страждання, а не радості людини... Він не одвертає свого лиця від неправди, якою вона сумною, нерадісною та невтішною не здавалася б йому».

Дійсно, провідним для В. Підмогильного було прагнення відчувати стан і рухи людської душі. Його герой знаходиться у болісних пошуках самого себе, гостро осмислює навколишній світ, хоче пізнати глибину свого єства і відчути себе органічною часткою великої системи буття. Такі думки панують в голові героя роману В. Підмогильного «Місто».

Сільський юнак Степан Радченко приїздить до Києва, щоби вступити до технічного вузу. По закінченні навчання він має наміри повернутися в рідне село з новими знаннями. Уперше Київ відкривається йому з Дніпра як край світу і пуп землі: «Здавалось, далі пливти нема куди». Під Степановим ногами тільки чиста вода. Проте як не згадати легенду про апостола Андрія, який прийшов на київські гори тим самим шляхом. Завоювання потребує часу.

Потрапивши в нове середовище, Радченко поступово втягується в нього, стає виразником і захисником того, проти чого ще так недавно виступав. Згодом, навчаючись у технічному вузі, він захоплюється літературним життям, стає письменником, входить до кола критиків.

Із змінами умов життя героя відбуваються і зміни у його душевному стані. Він постійно вагається між добром і злом, і все частіше відчуває себе здатним переступити через власне сумління, моральні принципи заради поставленої мети. Може, навіть принести в жертву людину і від цього ніскільки не страждає. Степан починає дивитися на світ і людські стосунки тверезо, часом виражає своє скептичне ставлення.

Пройшовши через усі зваби і брудні кола міста, Степан Радченко підкорює його. Він має силу волі, твердий характер, і тепер відчуває, що перед ним лежить хоч і ворог, але ворог подоланий. Це місто тепер покірне.

Степан Радченко вірив, що із приходом у місто молоді, нової сили, зміниться не лише воно саме, але й життя усієї української держави. Проте він не усвідомлював, що зміна способу життя людини впливає на її світогляд, перебудовує систему морально-ціннісних установок. Місто стає пасткою для людини, яка хоч на мить завагається у виборі між Добром і Злом. Зваби міста відривають людину від тисячолітнього досвіду предків, чи не тому Степан Радченко починає розуміти, що став перекотиполем?

Зрозуміло, що потрактування проблеми села і міста в такому ключі не відповідало офіційній лінії партії. На той час ця тема була надійною ідеологічною зброєю, оскільки в літературі показувалася лише «неоцінима допомога пролетарського міста селу», при цьому психологічні проблеми простої людини заміщувалися інтересами класу.