11 КЛАС

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

ПРОЗА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XX СТОЛІТТЯ

П. ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ З ВИБІРКОВИМИ ВІДПОВІДЯМИ

До теми «Роман “Диво”, історична основа й художній вимисел у творі. Тема незнищенності пам’яті народу та його мистецьких звершень»

1.Який історичний документ лежав в основі твердження письменника про те, що собор збудовано Ярославом Мудрим ?

Письменник відштовхувався від запису в літописі Нестора «Повісті минулих літ» про збудування собору Ярославом: «Заложи Ярославь город великий Киев, у него же града врата суть златая, заложи же церковь святыя Софья...».

2.Хто насправді, на думку письменника, звершує життєвий і творчий подвиг, будуючи собор?

Слава створення славнозвісного архітектурного шедевру належить не Ярославу (тут Загребельний погоджується з Брехтом: «Хто звів семибрамні Фіви? В книгах стоять імена королів. А хіба королі лупали скелі й тягали каміння?,.»), а нашому далекому предку-слов’янину, представнику свого народу.

3.Що вам відомо про Софію Київську?

4.Історичною пам'яткою чого виступає у творі собор ?

5.Визначте провідну думку твору.

«Справжня історія — це історія творення, а не руйнування».

6.Яке символічне значення має образ собору?

Софія як художній символ і як реальна історична пам’ятка, сконцентрувала в собі весь волелюбний, сильний дух народу, його невмирущість та нескореність. Собор — символ незламності духу народного, незнищенності його історії, великої слов’янської культури, символ духовного надбання українського народу, зразок прекрасного давнього мистецтва русичів, що включало в себе тисячолітню історію наших предків. Ця велична споруда не нагадувала візантійських церков, звідки прийшло на Русь християнство, бо не було в ній простоти й суворості, а було «щось буйно-рожеве, приховано-поганське», як у тих дерев’яних язичницьких святинях, що їх у той час палили й нищили по всій Русі. «Він (собор) був барвистий, як душа й уява народу, що створив його», — пише П. Загребельний.

7.Як сам автор висловлювався про зв’язок поколінь у романі?

Коментуючи свій роман «Диво», П. Загребельний у літературно-критичній статті «Спроба автокоментаря» зазначав: «Хотілося показати нерозривність часів, показати, що великий культурний спадок, полишений нам історією, існує не самодостатньо, а входить у наше життя щоденне, впливає на смаки наші й почування, формує в нас відчуття краси й величі, ми ж платимо своїм далеким предкам тим, що ставимося до їхнього спадку з належною шанобою, оберігаємо й захищаємо його».