Сам сюжет п'єси М. Куліша «Мина Мазайло» має анекдотичний характер. Головний персонаж комедії, службовець тресту «Донвугілля», соромиться свого «малоросійського» походження. Причину власних життєвих невдач він вбачає у власному прізвищі: «Мазайло! Жодна гімназистка не хотіла гуляти — Мазайло! На службу не приймали — Мазайло! Од кохання відмовлялися — Мазайло!» Мина вирішує змінити грубе прізвище на милозвучніше. Він із донькою та дружиною «приміряє» кілька варіантів можливих благородних прізвищ: Тюльпанов, Розов, Алмазов. Врешті зупиняються на Мазєнін, бо воно схоже на Єсенін.

Ще працюючи над своїм «Миною», Куліш якось зайшов до загсу і там прочитав список змінених прізвищ. Між іншими там було прізвище Гімненко, змінене на Алмазов. Це його так розсмішило, що він вирішив вставити цей випадок у п'єсу.

Змальовуючи дійових осіб у сатиричному плані, автор надає «слово» кожному персонажу, й воно влучно характеризує його:

Мина Мазайло: «Двадцять три роки, кажу, носю я це прізвище, і воно, як віспа на житті — Мазайло!.. Ще малим, як оддав батько в город до школи, першого ж дня на регіт взяли: Мазайло!»

Дружина Мини Мазайла Килина Трохимівна: «Мене обдурив: я покохала не Мазайла, а Мазалова, чом не сказав?»

Баранова-Козино, вчителька «правильних проізношеній»: «Квартира Зама... Майза... Ах, Боже мій, чудне таке прізвище... Скажіть — змінили вам прізвище? Папа ваш так турбувався... Воно справді якесь чудне. Либонь, малоросійське?»

Тьотя Мотя з Курська: «Я так і знала, я так і знала, що тут діло нечисте... Так он вони хто, ваші українці! Тепер я розумію, що таке українська мова. Розумію! Австріяцька видумка, так?»

Дядько Тарас із Києва: «Чи, може, й ви мене не розумієте, як ті у трамваї... Тільки й слави, що на вокзалі «Харків» написано, а спитаєш по-нашому, всяке на тебе очі дере... Всяке то тобі штокає, какає — приступу немає...»

Дотепно і в'їдливо описав автор одну з найколоритніших фігур комедії — Мотрону Розторгуєву. Тьотю Мотю Мазайли викликали з Курська телеграмою «страшного змісту»: «Мрія воскресла. Мина змінює прізвище. Мокій збожеволів з укрмови. Станеться катастрофа. Приїзди негайно». Мотрона одразу кидає свій базар і прибуває в Харків. Викликають гомеричний сміх сентеції тьоті Моті: «Це ви серйозно, чи по-вкраїнському?», «Да єтого не может бить, потому, что єтого не может бить нікада». Ніхто в комедії, навіть Мокій, не сприймається серйозно, він, як і інші персонажі, часто смішний, бо захоплений формою, а не змістом проблеми. Комічним і жалюгідним постає Мина Мазайло, коли у найщасливіший момент свого життя (збулася його заповітна мрія) довідується, що його звільнено з посади «за систематичний і зловмисний опір українізації».