ОЛЕГ ЗУЄВСЬКИЙ
НОСТАЛЬГІЯ
Хоча й не збагнене це вміння
Заходити в найглибший брід.
У це розгойдане склепіння
Де промінь сонячний поблід.
Але в саду, в наземній віллі,
Прочанам де нема занять,
Вони у пальм на новосіллі
Так, зачудовані, стоять
І прагнуть очі розкривати
Крізь перепону у пісок,
І стежити двогорбі шати,
І мріяти про холодок,
Аж поки весел перебої
Крізь хвилі зляжуть до кінця
І привиди землі старої
Перейдуть усміхом лиця.