Дорогу всю без марев чужини
Ти в зелені багатій привітала:
Ти бачила сузір'я з глибини
І їхні білі покривала.
Ти слухала, як пломінкі слова
Подобу щиру називали долі,
І їхня правда, пристрастю жива,
Тобі відкрилася поволі.
Але годин ревнивий кругобіг,
Що світ завихрив попереду,
Ніч нетривалу спритно переміг
І вкрав надію — Андромеду.
І, щоб у грудях наших збереглось
Привілля наполоханій любові,
Змогли б хіба зарадити якось
Персея подвиги казкові.