Край стежки, у полі,

В дзвінку косовицю,

Я викопав людям

Глибоку криницю.

Вода в ній прозора,

Як небо, ясна,

Ще й квітами, травами

Пахне вона.

В ній райдуга стрічки

Свої умивала

І навіть, повірте,

Гарнішою стала.

Сюди прилітали

Ще й диво — жар-птиці,

Пили,смакували

Водицю з криниці.

Несли косарі

На луги її вранці,

Пили комбайнери,

Спітнілі у праці...

Скликає людей

Студениця-криниця

У сонячну днину

Водиці напиться.

Всі хвалять цілющу,

В баклаги беруть

І далі,

Забувши про втому,

У путь.

В людей веселіють,

Яснішають лиця,

Їм силу бадьору

Вернула криниця.