КОВАЛЬ МИКИТА  

 Мій батько славний був коваль   

 На все село, на кілька сіл.  

 В його руках співала сталь,   

 На сорочках блищала сіль.   

 Кував підіски, лемеші,   

 Варив поламані вали.   

 В двадцятім році гармаші   

 Гармату в кузні притягли,   

 І комісар сказав: «Біда!   

 Одна була на два полки...»   

 У батька сила молода,   

 В роботі все йому з руки.   

 Він положив свій молоток   

 І тихо вимовив: «Зроблю.   

 В гарматі з'їдений замок,   

 Але як-небудь підсталю».   

 І він сталив. Жаркі бої   

 Були над Ворсклою по полю:  

 «За волю-волю — Нашу долю!»  

 І толочились пирії.  

 Мій батько славний був коваль  

 Йому робота не страшна.  

 Він заварив гримучу сталь —   

 В той день закінчилась війна.  

 Орали стоптаний пустир,  

 Хмарки літали голубами.  

 І комісар промовив: «Мир!» —  

 Сухими, чорними губами.  

 І, вже прямуючи додому,  

 Зайшов у кузню. Ось вона,  

 Гармата в блиску молодому,   

 Пряма, націлена, міцна.  

 — Хвала тобі за труд, ковалю!  

 Та ми вже нині не в бою.—  

 І батько мій сказав без жалю:  

 — Для миру, голубе, й кую.  

 1948