Микола Вороний

 ДО МОРЯ  

 Чолом тобі, синє, широкеє мореї  

 Незглибна безодне, безмежний просторе,  

 Могутняя сило — чолом!  

 Дивлюсь я на тебе і не надивлюся,  

 Думками скоряюсь, душею молюся,  

 Співаю величний псалом.  

 Міцне, необорне!.. Ні грому, ні хмари  

 Не страшно тобі, не боїшся ти кари —  

 Само собі виший закон.  

 Звабливе, розкішне!.. В тобі й раювання,  

 І мрія солодка, і втіха кохання,  

 І любий та лагідний сон.  

 Прийшов я до тебе змарнілий та бідний,  

 Проте не чужий, але близький та рідний,  

 Тобі-бо віддавна я свій,     —  

 І ось я з тобою душею зливаюсь,  

 В просторі блакитнім на хвилях гойдаюсь,  

 Втопаю в безодні твоїй!..  

 Як ти — неосяжне, хитке, таємниче,  

 Як ти — чарівливе, як ти — бунтівниче,  

 Така ж і душа у співця;  

 Тому і до тебе вона так прихильна.  

 Що пут і кайданів не зносить — і, вільна,  

 Бурхає, як ти, без кінця.  

 На пароплаві до Нового Афона.  

 18.VIII 1901 р.