ЛІТНІЙ РАНОК  

 Джмелі спросоння — буц! —   

 лобами!   

 Попадали, ревуть в траві.   

 І задзвонили над джмелями   

 Дзвінки-дзвіночки лісові.   

 Повільне сонце на тумані   

 До проса випливло з води,   

 Де на пташинім щебетанні   

 Тинявся малино́вий дим.   

 Лиш сонях спав, хоча й не мусив,   

 І ось за те, аби він знав,   

 Важкий ячмінь медовим вусом   

 Бджолу за лапку лоскотав.   

 У картузах із парусини   

 Комбайн комбайнові гукав:   

 — То що ж косить?    

 Воно — все синє!   

 Де льон? Де небо? Де ріка?